Вступ
Мій батько Павленко І.І. у рукописі "Від роду до роду" детально описав історію нашого роду Павленків та Дяченків/Красовських з села Яшники на Полтавщині.
Мій батько Павленко І.І. у рукописі "Від роду до роду" детально описав історію нашого роду Павленків та Дяченків/Красовських з села Яшники на Полтавщині.
|
2. Безсонівка
У 1974 -1975 роках моїм вчителем історії у Тростянецькій середній школі на Волині був випускник з червоним дипломом Львівського університету сліпий вчитель Джулай Олексій Терентійович, зустріч з яким стала знаковою для пошуку родини Безсонових.
Перш за все, хочу сказати, що це була надзвичайно високо ерудована людина, з якою можна було спілкуватися на будь-які теми. На його лекціях у школі я навчилась конспектувати матеріал, виділяючи головне з почутого. Хоча я не зразу вступила до вузу, не пройшовши за конкурсом, але двічі отримала з історії на вступних іспитах "5".
З "п'ятіркою" в кишені за екзамен з історії в університеті Шевченка у 1976 році я почала працювати у своїй школі асистентом Олексія Терентійовича (посада передбачена державою для сліпих вчителів). У мої обовязки входило прийти з вчителем до школи, на урок, записувати необхідне на дошці, показувати на карті, перенести виставлені оцінки до класного журналу, після уроків прийти разом до його дому і ще деякий час читати ту історичну літературу, якої не було набрано шрифтом Брайля. Найбільше запам'яталось читання історії Соловйова. Мені цікаво було знати думку свого вчителя на різні історичні теми, які ми обговорювали.
В кімнаті Олексія Терентійовича, окрім величезної бібліотеки, висіла на всю стіну велика карта, до якої я інколи підходила, готуючись до уроку. Одного разу мені в око впало село Безсонівка Бєлгородської області.
Я подумала, а чи не може мама бути родом з Безсонівки. Як пізніше виявилось, брат Василь виїхав з Щетинівки у Харків, а сестра Поля жила в Октябрьському, але працювала листоношею саме в Безсонівці. Закінчилось все приїздом до нас на Волинь довгожданних гостей у 1977 році, з якого і почалося знайомство з родиною Безсонових.
Цікавим є походження прізвища Безсонових. Один з варіантів - це селянин поміщика Безсона з сусідньої Безсонівки: "Засновником села Безсонівка, на думку старожилів, вважається поміщик Йост Безсонов. Вони розповіли, що чули від своїх батьків і дідів, що колись через село йшли переселенці , серед них були люди різних національностей. Тут вони заснували село. На прізвище поміщика село і було названо. "
Однак, іншу версію я довідалась з листа Лариси Орєхової, яка написала мені у відповідь на вище написане наступне:
"Наталя, здрастуйте!
Я 6 років займаюся генеалогією, і зараз відкрилося те, що дівоче прізвище моєї прапрабабки було Безсонова.
Але, дозволю з Вами не погодитися.
З документів 1834 го року Безсонови однодворці, тому нічиїми поміщицькими селянами бути не могли. І швидше за все наші з Вами Безсонови були "на одній нозі" з поміщиком Безсоном.
Це були новгородські, окраїнні (українські) та сибірські боярські діти. ("Українські" діти боярські були в основному козаками.) Ці люди виросли на околицях Московської держави, яка згідно карти 1613 року Гесселя Герітца мала такий вигляд.
Дякую Андрію Селіну за інформацію про роль перших дітей боярських в селі Щетинівка:
В кімнаті Олексія Терентійовича, окрім величезної бібліотеки, висіла на всю стіну велика карта, до якої я інколи підходила, готуючись до уроку. Одного разу мені в око впало село Безсонівка Бєлгородської області.
Однак, іншу версію я довідалась з листа Лариси Орєхової, яка написала мені у відповідь на вище написане наступне:
"Наталя, здрастуйте!
Я 6 років займаюся генеалогією, і зараз відкрилося те, що дівоче прізвище моєї прапрабабки було Безсонова.
Але, дозволю з Вами не погодитися.
З документів 1834 го року Безсонови однодворці, тому нічиїми поміщицькими селянами бути не могли. І швидше за все наші з Вами Безсонови були "на одній нозі" з поміщиком Безсоном.
3. Діти боярські
Діти боярські (з 18 століття частина з них стала називатись "однодворці") - розряд дрібних феодалів, що з'явився у 15 ст. Вони несли обов'язкову воєнну службу для князя, церкви, за що отримували землю.
Словосполучення «діти боярські» зустрічається і раніше, ще в літописах, що відносяться до XIII століття, коли Русь була роздробленою і залежною від Золотої Орди. Історик Соловйов вважав, що діти боярські походили від молодшої князівської дружини, яка з часом розділилась на синів боярських і вільних та дворових слуг. З утворенням Московської держави велика їх кількість перейшла на службу до Москви, склавши кістяк армії
У 16 ст діти боярські ділилися на дворових (належали до вищого класу) і городових. Утворилися національні та локальні групи служилих людей.воєнізовані землевласники, які несли охорону прикордоння. .
"У 1647-1683 рр. утворилися села дітей боярських міста Карпова (на даний момент воно не існує): Бутово, Черкаське, ВИСОКЕ (рання назва Щетинівки), Ямне, Стрілецьке, Драгунське на місці Карповської і Болховецької ділянок (рубежу) оборонної Бєлгородської лінії."
Через місце, де було засноване с. Високе (Щетинівка), проходив головний татарський шлях - "Муравська сакма".
У 1680 році у Бєлгороді і в Білгородському повіті було побито, згоріло і в полон взято татарами 471 осіб чоловіків і 368 жінок ... Більшість з них були дворяни і діти боярські з дружинами і дітьми і інші ратні люди.
«Всього ж за один 1680-й рік (татарами) було взято, побито і спалено всяких чинів людей, дружин і дітей 3 258 осіб, та у них же взято 24 193 голови худоби, 4 828 вуликів з бджолами, спалено 4 церкви, 688 дворів, 4 млини, 8 хуторів ».(А.Танков)
Чи не сліди Бєлгородської оборонної лінії видно на фотографії села Щетинівки ?
Дякую Т.Тохтар за фотографію.
Спочатку на чолі поселення (слободи) дітей боярських був атаман, оскільки більшість складали козаки, а у козаків, які поступили на службу, збереглись козацькі традиції.. Крім атаманів, були ще "сотники" та "десятники".
У слободах використовувалась «кругова порука» - давній звичай, який став юридичною нормою, за якою всі селяни, приписані до одного суспільства, спільно відповідали за своєчасний внесок державного податку і повинностей.
Іншим важливим звичаєм громад була так звана «Черга» (і в російських джерелах використовується слово "черга", а не "очередь", що свідчить про його українське походження"). По «Черзі» призначали виборних "десятників" і "сотників" терміном на три роки, по «Черзі» давали людей і підводи для конвоїв тощо.
"Початок Слобідської України поклав процес колонізації. Крім того, можна було спостерігати два основні колонізаційні потоки: з боку козацької України та з боку Московської держави. Наслідки зустрічі цих потоків — наявність анклавів населення інакшого походження та потужна міжкультурна взаємодія, але у той же час і конфлікти між ними"(В.Маслійчук).
А. Домановський стверджує наступне:
"Історія зростання Московської держави (з XV ст.) полягає в тому, що колишні окраїни перетворюються в більш-менш центральні області, а їх місце займають нові. Щоб переконатися в цьому, досить згадати, що в XVI ст. окраїнами були нинішні центральні великоруські губернії (московська, тульська і орловська"(Д.Багалей)
"Українська людність колонізувала тут простори разом з російським населенням, часто займаючи запустілі фортеці чи будуючи нові, та й оселяючись поруч. У 1660 р. пропонувався проект створити «черкаський» (український) козацький полк у самому Воронежі (тепер обласний центр РФ), бо поруч було населене українськими переселенцями село Єндовище, а ще на північно-захід — містечко Землянськ. Унаслідок низки реформ українське населення, що жило на північ від Острогозька, протягом 1702 — 1724 рр. переводилося на південь до річок Айдару, Білої, Чорної Калитви, Богучару. Врешті українських переселенців майже не залишилося в Землянську чи Старому Осколі."(В.Маслійчук)
Завершуючи цю главу, мушу визнати, що мої предки Безсонови жили в унікальному місці і в непростий час.
4. Однодворці
Всі діти боярські у 17 столітті мали прізвища. Н. А. Рідінгер в 1865 році писав: «Книги писарів, купчі фортеці і прізвища ясно показують, що однодворці були дворяни і володіли землею...» На карті Боплана 1648 року видно Муравську сакму, татарський шлях, що проходив неподалік від Бєлгорода, а отже недалеко від села Високе (Щетинівка),
А що відомо з документів про однодворців села
1684 рік
З земського опису 1880-х років: «Село Высокое, Щетиновка тож, Бессоновской волости Белгородского уезда... Первых жителей было 12 человек. Земля им была пожалована за службу Петром I. Эти 12 первых заимщиков приняли к себе еще новых 13 человек и таким образом в селе образовалось 25 фамилий».
В історичних реєстрах відмовних книг по Белгороду різних років Помісного наказу є посилання на відмовну книгу по Селу Високому (Щетинівці) за 192 (1684) рік
У 192 (1684) році червня 6 дня
Григорью Фатееву сыну Безсонову
Василью Гладошеву
Фирсу Манохову
Артемью Ветохину
Ермолу Нарышкову
Еремею Федорьшеву
Семену Карташеву
Семену Бабкину
Мелентью Воробьеву
Степану Пронину
Амельяну Сухоносову
Ивану Безсонову
Петру Половневу
Лукьяну Гриневу
Андросу Виневитинову
Андрею Чичиринову
Федору Черникову
Григорью Зевякину
Тимофею Гринякину
Миките Косинову
Григорью Дешкину (Демкину?)
Антону Бычкову
Кондратью Логвинову
Фаддею Аниконову
Тимофею Моршалкову
Исаю Киселеву
поместье им в Болховском уезде в селце Высоком дикаго поля по разным урочищах на четырех листах
******************************
1748 рік
В. І. Ченопятов писав:«... в хатах однодворців ви часто натрапите на даровану грамоту, дану їхнім батькам, яку вони бережуть як святиню, з презирством ставлячись до петровської бюрократії ...»
РГАДА, Ф.350.о.2.1, од. хр. 299
Книга переписна дітей боярських, поміщицьких, монастирських селян Кореньського,
Нежегольського, Болховецького станів Білгородського повіту (1748 рік)
Аврамов Иван Андреев
Аврамов Сергей Дементьев
Анохин Иван Осипов
Аржевитинов Иван Ефремов
Артемов Григорий Макаров
Афанасьев Филипп Никифоров
Афонин Яков Потапов
Балашев Мелентий Трифонов
Баранов Дмитрий Алексеев
Безсонов Пахом Михайлов
******************************
1770рік
З Генеалогічного форуму ВГД: "Интересный документ встретился мне в фонде «спорных дел» 1770-х годов столичного центрального госархива. «Однодворцы села Высокого (Щетинова тож) пишут, что их дедам, жившим в гор. Болховце (Бессонов, Алехин, Буловин и др. - 31 человек), в связи с малоземельем в этом городе была дана земля в 1684 году на... (неразборчиво. - Б.О.) и Высоком колодезях, где стоит село Высокое п...(неразборчиво. - Б.О.) 580 четвертей в поле и на той земле в 1722 г. положена в оклад."
1782 рік
Граф Сергій Львович Толстой: «... вони (однодворці) ніколи не знали поміщиків-кріпосників. Це позначалося на їх більш вільних і довірливих стосункаж, почутті власної гідності. Вони ставилися до дворян не як до панів, а як до багатих хуторян, вітаючись вони простягали руки, запрошували їх у гості, не соромилися, не прикидалися, не жебракували ... »
ГАХО.Ф.31.Оп.141.Д.17.
4-а ревізія
1782 року квітня 17 дня Харьківського намісництва Золочевского округу села Високого Щетиново тож
Абраимов (Оброимов)
Алехин
Антонов
Астахов
Бабаев (Бабачев)
Бачеров
Бессонов (Безсонов)
Булавин
Буцыкин
Бычков
Ветохин
Ворженинов
Воробьев
Гладышев
Голищев
Гринякин
Девякин
Еншин
Забабурин
Иванов
Игнатов
Карташев
Косинов
Логвинов
Мальцов
Маслов
Немцов
Плехов
Подзолкин (причислен из сл. Черкасской)
Пойминов
Попов
Пырятин
Сафонов
Севрюков (сирота Харьковского наместничества Чугуевской округи села Бабки однодворец)
Седякин
Селин (причислен из Курского наместничества Богатенской округи сл. Стрелечей)
Ситников
Смецкой
Сракин
Страхов
Ткачев
Филатов
Хвастов (Хвостов)
Ходырев
Черкашинов
4-а ревізія
1782 року квітня 17 дня Харьківського намісництва Золочевского округу села Високого Щетиново тож
Абраимов (Оброимов)
Алехин
Антонов
Астахов
Бабаев (Бабачев)
Бачеров
Бессонов (Безсонов)
Булавин
Буцыкин
Бычков
Ветохин
Ворженинов
Воробьев
Гладышев
Голищев
Гринякин
Девякин
Еншин
Забабурин
Иванов
Игнатов
Карташев
Косинов
Логвинов
Мальцов
Маслов
Немцов
Плехов
Подзолкин (причислен из сл. Черкасской)
Пойминов
Попов
Пырятин
Сафонов
Севрюков (сирота Харьковского наместничества Чугуевской округи села Бабки однодворец)
Седякин
Селин (причислен из Курского наместничества Богатенской округи сл. Стрелечей)
Ситников
Смецкой
Сракин
Страхов
Ткачев
Филатов
Хвастов (Хвостов)
Ходырев
Черкашинов
19 століття
Я. Л. Тейтель в 1870 році про однодворців і їхніх дружин:: ".чоловіки здебільшого втрачали свій дворянський вигляд, серед жінок же траплялися особи, які свідчили про расу і дворянське походження". Дівчата носили або спідниці, або сарафани, жінки - кокошники, які мали назву кокошники однодворців.
"...Однодворці села Щетинівка (Висока) в документах 19 століття:
Карташевы
Масловы
Безсоновы
Селины
Абраимовы
Титовы
Страховы
Пырятины
Воробьевы
Булавины
Ходыревы
Гладышевы
Буцыкины
Антоновы
Севрюковы
Дьяконовы
Косиновы
Черкашенины
*********************************
1926 рік
Р593 О.1 д.253
Список домохазяїнів села Щетинівка 1926 рік
Бессонов Николай Панкратович
Бессонов Александр Максимович
Бессонов Савелий Ефимович
Маслов Максим Владимирович
Карташев Петр Антонович
Бессонова Ирина Гавриловна
Карташев Кузьма Григорьевна
Матвей Григорьевич
Бессонов Иларион Митрофанович
Афанасий Фомич
Анисим Фомич
Маслов Кузьма Владимирович
Антон Владимирович
Карп Кузьмич
Афанасий Иванович и т. д.
Цікаво, що в селі Щетинівці, крім прізвищ, були імена дворові
Тетяна Тохтар, родом з села Щетинівки: "...і ще якщо ви знаєте, то у нас в селі (Щетинівка) прізвища рідко вживалися в народі, була фраза "по двору Гатаёви" (це ми) і так у кожного роду. Вулиць не було, це вже при мені назви дали, а раніше село мало такі типу райони: Піски, Перамоновка, Погорілівка, Маслівка, Курган, Рокити, Саковатка, Старовірівка."
На Полтавщині, крім прізвищ, також були імена, але по-вуличному.
В час великого руху на Слобожанщину у 17 столітті землі Щетинівки (Високе) в основному заселило населення Московського царства (росіяни), а Безсонівку - населення козацької України (українці).
У Щетинівці кажуть: "да колом же тебя поставь, коляку тебе у ребряку, ну его под колом, как гикнет дверью. напретесь - наткнетесь, по порожкам - по ступенькам, в расплох завели - дайте я подумаю ".
У Безсонівці ж можна почути: "щас турну тэбэ звидсы, чимчикуй покы ходыш, щас як штовхну и ногы задырэш, нэ скавчи як собака, щас голову на дрывотни видрубаю, зовсим здурив, хватэ мэнэ дратувать як собаку
(А. Словохотов)
**************
Назва села Високе (Щетинівка) вказуює на його однодворське минуле, а також на те, що поселення розміщалось біля ключової висоти "Дикого поля" спеціально для воєнного контролю за територією.
Назва села Безсонівка вказує на те, що воно могло належати поміщику Безсону (Безсонову), селяни якого записані були як Безсонови. Вікіпедія дає приклад (датується 1667 роком) селянина Гришки Бессонова з села Насадка на річці Силві.
Цікаво, що, окрім Безсонівки Бєлгородської області, є Безсонівка у Пензенській області. У 1665 році на Симбірській (Засічній) оборонній лінії це була козацька слобода, яка могла мати назву за іменем мордовського мурзи Мудракая Бессонова, сина князя Ічалова ( який згадується у "Пензенських десятнях"), оскільки знаходилась на його землях.
Інша версія полягає в тому, що назва села Безсонівка (як і прізвища) походить від слова "безсон", яке в давні часи мало 3 значення:
- людина, яка мало спить вночі
- сторож
- ратник
Ратниками на Русі називали військо, яке набирали з вільних селян, містян на час воєнних дій.
Обидві Безсонівки могли бути заселені вільними селянами та козаками в час будівництва оборонної лінії і використовувались як передовий пост, виставлений в стороні очікуваного нападу ворога (татар) з метою попередження нападу зненацька.
Обидві Безсонівки могли бути заселені вільними селянами та козаками в час будівництва оборонної лінії і використовувались як передовий пост, виставлений в стороні очікуваного нападу ворога (татар) з метою попередження нападу зненацька.
**************
У 1626 році земля біля Бєлгорода була закріплена, згідно Реєстру 7134 року (1626 рік за новим стилем), за великими групами людей, прізвища яких писались окремим списком (звертають на себе увагу словосполучення "с товарищами", " с козаками"). Наприклад:
У Списку служивих від 1700 року згадується "подьячий Бессонов Афонасей Григорьев сын" (на службі з 1699 року, без власної землі).
Хто ж такі піддячі?
Піддячий, рос. подьячий, поддьячий («під» + «дяк») — нижчий адміністративний чин в Москві в XVI — початку XVIII століття. Під керівництвом дяків піддячі виконували основну роботу з діловодства в центральних та місцевих державних установах.
У 16 та на початку 17 століття у Посольському приказі переважали татари і "похрещені", які себе теж називали татарами. Вони володіли іноземними мовами, знали секрети письма золотом.
У 17 столітті дяки і піддячі сформувалися в «особливий соціальний прошарок», який об'єднувала грамотність, професіоналізм, пріоритет здібностей над походженням.
Царський указ 1640 року забороняв приймати в піддячі "попівських дітей", торговців, "орні людей і їхніх дітей". Дііти і внуки піддячих могли на законних підставах займатися приказною справою, яка наче переходила до них у спадок.
З 1660-х рр. діяльність дяків і піддячих в приказах стала називатися приказною роботою, тоді як аналогічна діяльність цих же чинів при полках і посольствах називалася службою.
(В московской приказной избе. З карт. худ. С. В. Іванова.)
Зносини з Україною здійснював створений у Москві в 1662 р Малоросійський приказ; йому підпорядковувалися московські воєводи і російські полки в Україні. В Малоросійському приказі служило до 4 дяків і від 15 до 40 піддячих. Приказ збирав через дяків і піддячих відомості про політичну ситуацію, відав питаннями розміщення російських військ в Україні, відбудови і спорудження нових фортець та укріплень, розглядав справи про злочини службових осіб.
Україна в цей час мала виборного Гетьмана, військо, суд, податкову систему, митні кордони. Писар читав і писав листи, складав і посвідчував угоди.
Земля на нових територіях була об'єктом дарування, купівлі і продажу, що засвідчували писарі та піддячі відповідно.
Піддячі становили особливу групу неподатного населення, яку на місцях призначали воєводи. Ділилися на старших, середніх та молодших. Робочий день тривав 12-14 годин: «Приказным людем, дьяком и подьячим, в приказех сидеть во дни и в нощи двенадцать часов»
У Бєлгородському розрядному приказі піддячі вели списки служивих, вказуючи імена, час служби, участі в воєнних діях, поранення, видавали довідки і копії, мали статистику запасів продовольства і техніки і т.д.
Цікаво, що служиві отримували виплати за участь у воєнних діях лише після надсилання чолобитних царю. Призначення воєводами теж відбувалося не зверху, а шляхом написання спочатку чолобитних з проханням воєводства.
Старші піддячі і піддячі середньої руки могли виконувати більш відповідальну роботу. Їм доручалося зберігати справи, опечатувати архівні скрині, готувати рішення у справах. Піддячі були найбільш освіченими людьми свого часу. Пізніше було заборонено посилати в піддячі "тих, у кого батьки "в козачій, стрілецькій, пушкарській службі"
Працювати піддячим починали у 14-15 років, чим раніше, тим краще для кар'єрного росту в дяки. Молодший піддячий - це нижча посада в адміністративному апараті наказу. Молодих піддячих називали "пищиками", оскільки вони переписували документи начисто.
На 1680 рік 40 відсотків піддячих не отримували офіційної платні. Часто піддячі працювали за "могорич". Про хабарництво піддячих говорять народні вислови: "Тяжбу завел - стал гол как сокол", "Всяк подьячий любит калач горячий", "У приказного за рубль ничего не купишь", "Богатому идти в суд - трын-трава, а бедному - долой голова"
Якщо дяк, будучи особисто зацікавлений в судовій справі - грошима або зв'язками, змушував піддячого зробити підроблення судових документів, то дякові покладалася торгова страта, а піддячому - відсікання руки.
Якщо дяк, який мав користь в справі, або піддячий за вказівкою дяка передавав документи зацікавленій стороні, дяк виплачував позивачеві суму позову і мита. І дяка, і піддячого належало бити "батогом" і назавжди відставити від справ. (Картина Лебедєва "Дьяк и подьячий")
Якщо дяк і піддячий були звинувачені у затриманні розгляду справи, за таке порушення «дьяков бити батоги, а подьячих кнутом»
За привласнення сплачених коштів шляхом не записання їх у спеціальну записну книгу: «И тому подьячему за то учинити наказание, велети его у приказу при многих людех бити кнутом», пошлины же «велети доправить на том, с кого те пошлины взяти доведутся».
При повторах - звільнити з піддячих і відіслати в окраїнні города "в службу, в которую пригодится"
За помилки в написанні царського імені і титулу: «за прописку его государева именованья учинить у Разряду наказанье, бить батоги».
Якщо в документах на служивих «написана непристойная речь»(наприклад, цитується сварка служивих), піддячого "бить батогом нещадно", а воєводу - «за твою вину, что ты такие доездные сказки принимал» — посадить «на день в тюрьму».
З 1681 року глави комісій з опису та межування землі і дяки, які подали неправдиву інформацію, повинні були віддати половину свого помістя на користь постраждалого, за відсутності помістя - бути битими "кнутом".
За неправдиву скаргу на дяка чи піддячого ( як і за затримку ведення справи) бити того, хто скаржився, "кнутом" чи "батогом" відповідно
У 19 столітті робота канцеляриста називалась службою: «С большим трудом и с помощью дядиных протекций, проведя два месяца в каллиграфических уроках, достал он наконец место списывателя бумаг в каком то департаменте... и скоро свыкнулся с службою».- дяків та піддячих замінили канцеляристи, підканцеляристи і копіїсти.
11. Рейтари
|
Окрім Григорія Безсонова, землю у селі Високе (Щетинівці) у 1684 році отримав Іван Безсонов.
У Списку Лупандіну згадується "рейтар Бессонов Митрофан Иванов".
Дослідниця архівів Л.Орехова пише про нього:
"1) 1719-РГАДА.Ф350.2.284 (Болховец), Перечневой табель и ведомость итогов переписи 1719-1720 года Болховца и уезда, лист 495
Увечен, глух
2) Книга переписная однодворцев, помещичьих и монастырских крестьян Болховецкого стана Белгородского уезда выбывших после 1-й ревизии, 1748 год (2-я ревизия) умре. На первую ревизию ему 80 лет." |
Хто ж такі рейтари?
Рейтари - це назва кіннотників в Європі та Московській державі у 16-17 столітті.
Рейтари - це назва кіннотників в Європі та Московській державі у 16-17 столітті.
У 17 столітті наймогутнішою вважалася турецька кіннота - сипахи, основу її складали елітні загони «поділи», які не боялися смерті. Знамениті турецькі яничари громили кращі армії Європи. Формувалися вони з найсильніших, здорових хлопчиків з підкорених країн. У знаменитій яничарській школі Аджамі Огхлан їх з дитинства вчили мистецтва гюреш - турецької війни, володінню шаблею і ятаганом, стрільбі з луків та рушниць.
Однією з кращих в Європі вважалася польська важка кавалерія, так звані "крилаті гусари". Основу її склав інститут «товаришів в обладунках». Товариш в обладунках (майстер) мав під своїм началом трьох рейтарів (підмайстрів), яких він постійно навчав бойовому мистецтву і якими керував в бою. У бій вони вступали з ніг до голови закуті в лати, озброєні важкими мечами, палашами і довгими (до п'яти метрів) піками.
Француз Шантрье так описує козацьку кінноту:
«Їхня зброя - спис (піку) довжиною близько 12 футів, пара пістолетів, які вони носять за поясом з лівого боку ... Вони мають дуже криві шаблі, рукоятки яких дуже прості - залізні, виготовлені у вигляді хреста.
Козацькі коні низькорослі, але витривалі і жваві. Козаки користуються сідлами на манер гусарських. Вони ніколи не пускають своїх коней в прямому напрямку, але йдучи галопом вони змушують їх приймати різні напрямки;
Коли вони спокійні, то тримають свої списи (піки) прикріпленими до ноги; під час бою вони направляють їх проти ворога, тримаючи майже за середину, затиснувши внизу (під пахвою) руки. Постійні вправи дають їм можливість користуватися списом з винятковим умінням."
У 1649 році у Москві був створений Рейтарський приказ і полк чисельністю 2000 людей з дворян та дітей боярських, в основному з "украинных" територій, де було високе мистецтво верхової їзди та ведення бою.
Московські рейтари були дуже дорогим для скарбниці видом кінноти: до 35 000 рублів на рік витрачалися тільки на платню одного полку, крім того, полк забезпечувався за казенний рахунок зброєю, прапорами і кіньми.
Щодо козаків на службі у царя, то за словами Котошихіна, "и даны им дворы и места и земля пахотная; а оброку царю и податей не платят никаких... им жалованья даётся погодно, начальные люди у них, голова, атаманы, сотники, есаулы, из дворян и из рейтарских начальных людей."
У 1668 - 1669 рр. корпус Бєлгородського розряду брав участь в бойових діях проти українських гетьманів Івана Брюховецького та Петра Дорошенка, потім в російсько-турецькій війні 1673 - 1681 рр. разом з козаками гетьмана Самойловича, в кримських походах 1687 року з козаками гетьмана Самойловича і 1689р. з козаками гетьмана Мазепи, в Азовських походах 1695 - 1696 рр з козаками гетьмана Мазепи.
Під час першого Кримського походу у 1687 році московське військо Голіцина та козаки гетьмана Самойловича відступили, тому що татари підпалили степ (в чому пізніше звинуватили гетьмана Самойловича, який в такий спосіб ніби перешкоджав просуванню Москви на південь). Частина військ Бєлгородського полку під командуванням Косагова, залишена для прикриття відходу основних сил, вступила в бій і відбила атаку татарів. Їй на підтримку прийшли козаки під командуванням сина гетьмана Самойловича.
Під час другого Кримського походу 1689 року рейтари не змогли протистояти татарській кінноті, але хоробрість та воєнну майстерність продемонстрували козаки Сумського та Ахтирського полків, відбиваючи атаку за атакою. З Перекопу армія знову відступила через нестачу провізії. Воєводи сказали: "Служить и кровь свою пролить готовы. Только от безводья и от безхлебья изнужились, промышлять под Перекопом нельзя, и отступить бы прочь".
Під час походу 1696 року московські і козацькі війська взяли в осаду Азов. Козаки атаманів Лизогуба і Минаєва пішли в наступ і закріпились на валу, визначивши падіння Азова.
В Європі в той час існувало переконання, що кордони Московії розширюються в сідлі козацького коня.
У 1698 році австрієць І. В. Корб написав: «Зброя, якою користуються московські вершники: лук, стріли, короткий дротик або спис, у деяких тільки шаблі, і все це за зразком турецьким. Піше-кінним солдатам цар протягом двох останніх років дав рушниці і пістолети »
«Важливим посиленням для царських (військових) сил є козаки. Московити схиляють їх на свою сторону щорічними подарунками, і намагаються утримати їх вірність щедрими обіцянками, щоб вони (козаки) не замислювався перейти до поляків, бо разом зі своїм переходом вони можуть забрати з собою цілий нерв московського війська; цей народ (козаки) сильний і перевищує Московитів і військовим умінням і мужністю »
В 1701 році рейтарські полки стали переформовувати в драгунські.
12. Старовіри безпопівці
Одна з частин села Щетинівка називається "Староверовка."
Тетяна Тохтар, родом з села Щетинівки, згадує: "...і ще якщо ви знаєте, то у нас в селі (Щетинівка) прізвища рідко вживалися в народі, була фраза "по двору Гатаёви" (це ми) і так у кожного роду. Вулиць не було, це вже при мені назви дали, а раніше село мало такі типу райони: Піски, Перамоновка, Погорілівка, Маслівка, Курган, Рокити, Саковатка, Старовірівка."
Старообрядці, старовіри, розкольники — релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. у Московській державі як реакція проти церковних реформ патріарха Никона відповідно до книг, що друкувалися у католицькій Венеціанській республіці.
Ідея зробити Москву третім Римом спонукала тодішнього патріарха Никона і царя Олексія Михайловича переписати богослужебні книги, переінакшити церковні обряди, правила та догмати.Старообрядці, старовіри, розкольники — релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. у Московській державі як реакція проти церковних реформ патріарха Никона відповідно до книг, що друкувалися у католицькій Венеціанській республіці.
Двоперстя замінялося триперстям, подвійне проголошення «алілуя» — потрійним, ходіння «за сонцем» при виконанні церковних обрядів — ходінням проти сонця, написання імені Ісус — на Іісус. Окрім 8-кінечного, визнавався 4-кінечний хрест.
Чотирикутний хрест у свідомості побожного народу ототожнювався з латинською версією, позбавленою сакральності.
Стародавній звичай руху «посолонь» - за сонцем - розумівся як ходіння «слідом за Сонцем-Христом», а не проти нього.
Додане в процесі реформування до імені Ісус друге «і» у старообрядців означає «інший». Інший Ісус - антихрист.
Стародавній звичай руху «посолонь» - за сонцем - розумівся як ходіння «слідом за Сонцем-Христом», а не проти нього.
Додане в процесі реформування до імені Ісус друге «і» у старообрядців означає «інший». Інший Ісус - антихрист.
М.Костомаров у роботі «Історія розколу і розкольників » говорив про високий рівень грамотності в старообрядницькому народному середовищі: «Розкол був великим явищем народного розумового прогресу »
Церковний собор 1666 року піддав старообрядців анафемі як єретиків. У відповідь частина старовірів тікала до Сибіру, частина взяла участь у повстанні Степана Разіна, деякі замикалися в скитах, часто згораючи разом зі своїми мешканцями. Старообрядці стверджують, що карателі навмисне підпалювали церкви і будинки розкольників, офіційна ж версія свідчить, що ті палили самі себе. Однак протопоп Аввакум дійсно був спалений на багатті в Пустозерську, а бояриню Ф. Морозову заморили голодом в тюремній камері.
В 1678-1719 роках загальна кількість жертв Розколу - страчених, закатованих, померлих, ненароджених - склала 2,2 млн осіб, або 14,1% населення Росії в 1719 році.
Втікаючи від репресій, старообрядці оселялися на слабо заселених окраїнах Московії, а також поза її кордонами. Найзначнішими осередками в Україні були Стародубщина (Чернігівщина), Поділля (понад 30 поселень), Бесарабія, Крим, Слобожанщина та Буковина. Старообрядці сприяли русифікації деяких місцевостей, зокрема на півночі Чернігівщини. Там вони заснували близько 30-ти поселень - в результаті в радянські часи цю територію приєднали до РРФСР (Брянська область).
Втікаючи від репресій, старообрядці оселялися на слабо заселених окраїнах Московії, а також поза її кордонами. Найзначнішими осередками в Україні були Стародубщина (Чернігівщина), Поділля (понад 30 поселень), Бесарабія, Крим, Слобожанщина та Буковина. Старообрядці сприяли русифікації деяких місцевостей, зокрема на півночі Чернігівщини. Там вони заснували близько 30-ти поселень - в результаті в радянські часи цю територію приєднали до РРФСР (Брянська область).
"Бєлгородська старообрядницька Поморська громада безпоповців Древлєправославної Поморської Церкви - одна з найбільших в Росії. Вона налічує близько семи тисяч осіб. Це переважно вихідці з старовірських сіл області. Особливо багато їх живе в Шебекінському районі. Надзвичайно цікава для мене інформація розміщена на генеалогічному форумі сайту ВГД Антоном Буцикіним про переселення деяких жителів Щетинівки, серед якиз безпоповці Безсонови:
"Справа в тому, що ті переселенці з с. Високе (Щетинівка) в Ставропольську губернію (с. Ведмеже), яких я відстежив (на 1845 г. (Список жителів села Ведмежого і навколишніх сіл станом на 1845 рік): Омелян Буцикин, 1796 р.н., Артем Буцикин, 1785 р .р., Федот Бессонов, 1783 р.н., Микита Картишев (? скоріше Карташев) 1810 р.н., на 1916 г. (Пам'ятна книжка Ставропольської губернії): Макар Олексійович Буцикин, Артемій Петрович Безсонов) однозначно були прихильниками " поморської секти Безпоповського спрямування "(Медвеженска старообрядницька поморської згоди громада)."
Безпоповці - це старообрядці, які не приймають священства.
Старообрядці-беспоповці після смерті останніх дороскольних священиків відмовилися від практики прийому біглих попів (біглопопівство), тобто священиків, які переходять з Російської православної церкви. В умовах відсутності священства служби стали вестися обраними грамотними мирянами.
Суперечка поповця с безпоповцем. Гравюра. 1841г. Державний Історичний музей
Бєлгородська старообрядницьца громада називається Поморською і церква теж Поморська, тому що в Помор'ї на річці Виг був організований Виговський монастир, який став духовним центром всіх старообрядців безпоповців з кінця XVII до середини XIX століття.
Християнство в Помор'я приніс місіонер Отто Бамбергський. Польський дослідник 19 століття. Т.Воланський в "Письмах о словянских древностях" пише про Отто та спосіб прийняття християнства поморами наступне:
Т. Воланський стверджує, що у слов'янських храмах ще 8-9 століть поруч з Перуном стояв Ісус. У 19 столітті ним були знайдені у Варшаві поруйновані статуї Перуна і Ісуса, які в давнину, на його думку, стояли в одному храмі.
Щодо надпису на щиті Перуна, Т. Воланський дає його переклад:
Також Т. Воланський пояснює використання старослов'янської літери "к"
для пом'якшення літери "р" в слові Перкун, яке повинне читатись Пер'ун:
Щодо надпису на щиті Ісуса, Т. Воланський дає наступне пояснення:
В Шебекінському районі закладено фундамент майбутньої старообрядної Поморської церкви, яка схоже, найбільше зберегла в собі дохристиянські традиції. "Зведення храму в 2020 році приурочене 400-річчю від дня народження протопопа Авакума, шанованого в старообрядництві як священномученика і сповідника" (газета "Красное знамя")
На думку старовірів, Російська Православна Церква піддалася дияволу і позбулася благодаті, тому завжди засуджувалося і заборонялося будь-яке спілкування з її послідовниками.
«... якщо вашої віри зайшли в нашу церкву, можна просто стояти, а хреститися і кланятися не можна» 90 (Лагутіна Євдокія Никифорівна, 1928 р.н. с. Кошлакова, запис: вересень, жовтень, 2007р.).
На думку старообрядців, все, що оточує сучасну людину, бере початок від антихриста і є нечистим, загрожує загибеллю людині не тільки в фізичному, а й глибоко моральному сенсі. Порушення конфесійної чистоти (ізоляції) сприймається як втрата благочестя. А для того, щоб зберегти благочестя, слід мінімізувати контакти з православними, які є по визначенню «нечистими», « і несучими печать гріха».
Ізоляціонізм старообрядців, заперечення контактів з православними в зв'язку з острахом осквернення утвердився в звичаї не здійснювати трапезу і не користуватися загальним посудом з «єретиками»
«У нас з дідом свій посуд, внуки ще з дитинства це знають, у них інший посуд, вони адже в місті всюди їдять» (Тарасова Анна Кіндратівна, 1933 р р.с. Кошлакова, запис: вересень, 2007р.).
«Кажуть, якщо потрапиш в старовірські поселення, з голоду помреш, але це неправда - у нас покладено пригощати всіх подорожніх, просто посуд для них інший -« мирський»» (Тарасова Марія Микитівна 1944 р.н.. Село Кошлакова, запис: жовтень, 2007 р.)
Старовіри А. Сігова і Т.Васильєва пояснюють:
Хрестять у нас теж по-старому - не в церкві, а на природі, на природній водоймі, на річці або озері, рано вранці, ще до світанку. Під час хрещення дається святе ім'я, яким в побуті не користуються. Так що всі ми живемо з двома іменами - одне для людей, інше - для Бога. На всіх святах наші пісні співаємо. Бабусі як заведуть старі наспіви, кінця-краю їм немає..."
«... якщо вашої віри зайшли в нашу церкву, можна просто стояти, а хреститися і кланятися не можна» 90 (Лагутіна Євдокія Никифорівна, 1928 р.н. с. Кошлакова, запис: вересень, жовтень, 2007р.).
На думку старообрядців, все, що оточує сучасну людину, бере початок від антихриста і є нечистим, загрожує загибеллю людині не тільки в фізичному, а й глибоко моральному сенсі. Порушення конфесійної чистоти (ізоляції) сприймається як втрата благочестя. А для того, щоб зберегти благочестя, слід мінімізувати контакти з православними, які є по визначенню «нечистими», « і несучими печать гріха».
Ізоляціонізм старообрядців, заперечення контактів з православними в зв'язку з острахом осквернення утвердився в звичаї не здійснювати трапезу і не користуватися загальним посудом з «єретиками»
«У нас з дідом свій посуд, внуки ще з дитинства це знають, у них інший посуд, вони адже в місті всюди їдять» (Тарасова Анна Кіндратівна, 1933 р р.с. Кошлакова, запис: вересень, 2007р.).
«Кажуть, якщо потрапиш в старовірські поселення, з голоду помреш, але це неправда - у нас покладено пригощати всіх подорожніх, просто посуд для них інший -« мирський»» (Тарасова Марія Микитівна 1944 р.н.. Село Кошлакова, запис: жовтень, 2007 р.)
Старовіри А. Сігова і Т.Васильєва пояснюють:
"- Головна наша відмінність у побуті - поділ всього господарства на чисте і погане. Для будинку можна використовувати тільки чисту воду. Щоб її добути, треба викопати колодязь і освятити його. Тільки цю воду можна пити, тільки нею - посуд мити.
І коли порося ріжемо, тушу теж не в бані миємо, як інші росіяни, а в будинку, в чистій колодязьній воді, зігрівши її на печі або на газі. У неділю ж взагалі ніяку воду бруднити не можна - ні мити, ні прати, ні митися."( (зі статті Н.Кричевського "364 года великого и ужасного Раскола")
"- Весільні та похоронні обряди у нас до сих пір старі. Ховаємо ми своїх у білих саванах, які шиємо своїми руками. ...
... На кладовищі ніколи не їмо і не п'ємо, а в родині небіжчика до сорокового дня ніхто спиртного в рот не бере, а в тих сім'ях, які суворіше віри дотримуються, і до півроку. І, головне, на могилі хрест ставимо дерев'яний...
Хрестять у нас теж по-старому - не в церкві, а на природі, на природній водоймі, на річці або озері, рано вранці, ще до світанку. Під час хрещення дається святе ім'я, яким в побуті не користуються. Так що всі ми живемо з двома іменами - одне для людей, інше - для Бога. На всіх святах наші пісні співаємо. Бабусі як заведуть старі наспіви, кінця-краю їм немає..."
Для подолання канонічної перешкоди при укладенні шлюбів з православними старообрядці наполягали на зміні віри останніх.
За дослідженням Л.Хір'янової, сватались так:
«-Ми йшли, втомилися, погода погана, ніч захопила, дозвольте переночувати.
-Ми чули, у вас є те, що можна купити.
-Ні, нічого у нас не продається.
-Та ні, ви не приховуйте, ми дійсно хочемо купити, ми не обдуримо, у нас он грошей скільки.
- Ну, гаразд, заходьте »
У селі Кошлакова під час сватання наречену ховали, а виводили інших «підставних» дівчат, подруг або сестер нареченої. При цьому свати говорили: «Ні, ця нам не подобається, не хочемо цю. ... Коли виходила справжня наречена, то говорили:« Так ось ця наша, до нашого двору! За неї, скільки скажете, стільки і дамо, а тих і за так не хочемо! »
Кульмінацією сватання у бєлгородських старовірів була спільна молитва. «Обов'язково треба було Богу помолиться ...»
«На другий день весілля вбираються коміки - танцюють, роблять кілька опудал, мужики одягають жіночі сукні ...» (Тарасова Євдокія Григорівна, 1930 року народження., Г. Белгород, народилася в с. Кошлакова, запис: січень, 2008р.).
«На Святки дівчата ввечері ворожили, але тільки так, жартівливо, забавно: взуття кидали ..., але на картах ворожити, чи викликати духів - цього не було, вважалося гріхом» (Тарасова Євдокія Григорівна, 1930 р.н., м. Бєлгород, народилася в с. Кошлакова, запис: січень, 2008 р.)
Старообрядництво містить в собі стародавні церковні обряди і звичаї, старовинний стиль одягу, давню форму богослужбової музики і т.д.
" Замість культу бідності старообрядці створили новий для Росії культ праці. Саме старообрядцям ми зобов'язані створенням трудової етики. " (зі статті Ольги Сергеєвої "Старообрядчество как архетип российского предпринимательства").
В середині ХІХ століття на території Стародубщини (Чернігівщина) існувало понад 80 підприємств різного профілю, які належали старообрядцям. У Києві 50% купців І гільдії були старообрядцями.
Помісний Собор Російської православної церкви 1971 року зняв клятьби, накладені на старі обряди.
Архієрейський Собор Російської православної церкви за кордоном 2000 року звернувся до старовірів із посланням, у якому випрошувалося прощення за заподіяні гоніння, за жорстокості влади «только за любовь старообрядцев к преданию, принятому от благочестивых предков, за ревностное хранение его».
Архієрейський Собор Російської православної церкви за кордоном 2000 року звернувся до старовірів із посланням, у якому випрошувалося прощення за заподіяні гоніння, за жорстокості влади «только за любовь старообрядцев к преданию, принятому от благочестивых предков, за ревностное хранение его».
*********************
Використана література:
БЕЛГОРОДСКИЙ ПРИКАЗ МОСКОВСКИХ СТРЕЛЬЦОВ В 1658-1680 ГГ. ОЧЕРК ПОЛКОВОЙ ИСТОРИИ
Однодворцы села Щетиновки
Списки городовых воевод и других лиц воеводского управления Московского ...
Блог про Муравский шлях и все что с ним связано
Белгородский обозреватель
Очерки из истории колонизации
Белгородская черта
БЕЛГОРОДСКИЙ ПРИКАЗ
Русская история
Конотопська битва
Велике князівство Руське
Річ Посполита Трьох Народів
Белгородская черта
БЕЛГОРОДСКИЙ ПРИКАЗ
Русская история
Конотопська битва
Велике князівство Руське
Річ Посполита Трьох Народів
История...
Список служилых людей Болховца
Піддячий
Подьячий - это...
АКТЫ ЮЖНОЙ И ЗАПАДНОЙ РОССИИ"
Государственные учреждения монархии
Кормящиеся пером
Словник української мови
Список служилых людей Болховца
Піддячий
Подьячий - это...
АКТЫ ЮЖНОЙ И ЗАПАДНОЙ РОССИИ"
Государственные учреждения монархии
Кормящиеся пером
Словник української мови
Рейтары полка И. Фанбуковена
Der lange Turkenkrieg, the long turkish war
У 1698 році австрієць І. В. Корб написав: Козаки, назва яких так часто зустрічаються в газетах або в істориків, складаються з декількох народностей, які мають, однак, одні і ті ж звичаї - в основному середнього зросту, носять дуже короткі вуса, голять голову, крім верхівки, на якій вони залишають трохи волосся, їх одяг - плащ, підбитий хутром, довгий одяг на манер азіатської, широкі штани, чоботи або черевики без шпор і нагайка, яка завжди висить на зап'ясті правої руки.
І самі поляки на елекційному сеймі у Варшаві говорили: "Сто наших німців коли стріляють, тільки одного вб'ють. Коли сто козаків вистрілить, точно в п'ятдесят потраплять. Вогняний це народ, нам не впоратися."
Цікавий аналіз московсько-турецьких війн, проведений полковником Нуджевским, на основі доносів московських генералів часів Кримських походів 1711 і 1736-1739 і 1769-1774 років, а саме той характерний факт, що в зіткненнях, боях і розвідці брали участь майже виключно одні козаки.
Ван-Ван Ларский, московський офіцер, учасник Кавказької війни, згадував, що десяток-другий чорноморських козаків в бою був набагато надійніше, ніж рота московських солдатів.
Рейтари представляли війська нового строю, але умінням вони поступались козакам.
І самі поляки на елекційному сеймі у Варшаві говорили: "Сто наших німців коли стріляють, тільки одного вб'ють. Коли сто козаків вистрілить, точно в п'ятдесят потраплять. Вогняний це народ, нам не впоратися."
Цікавий аналіз московсько-турецьких війн, проведений полковником Нуджевским, на основі доносів московських генералів часів Кримських походів 1711 і 1736-1739 і 1769-1774 років, а саме той характерний факт, що в зіткненнях, боях і розвідці брали участь майже виключно одні козаки.
Ван-Ван Ларский, московський офіцер, учасник Кавказької війни, згадував, що десяток-другий чорноморських козаків в бою був набагато надійніше, ніж рота московських солдатів.
Рейтари представляли війська нового строю, але умінням вони поступались козакам.
Р.Корченюк Цікаві свідчення. Прикро,що найкращі роки нашої історії нас використовували і Європа і Схід у власних інтересах. Шкода,що ми так і не спромоглися довірити власне майбутнє, довіривши комусь із лідерів формувати державу.
ReplyDeleteЄдиний, хто реально міг розбудувати Україну в той час був Іван Богун, якого зрадили братчики по боротьбі і купились на улесливі обіцянки Зіновія вихреста , що взяв прізвіще від малесенького містечка того часу Хмільника. А той служив власним інтересам , заручившись підтримкою і царя Московії, і круля Сігізмунда. Обом служив.
Гарні були воїни, смерті не боялись, бо за честь її мали, та поневоленні релігією чужою пішли "за братом"по вірі.
Цитата:
ReplyDeleteШкода,що ми так і не спромоглися довірити власне майбутнє, довіривши комусь із лідерів формувати державу.
Думаю, що в той час жоден лідер не зміг би відстояти українську державу, тому що воювати довелось би на три фронти - з Польщею, Московією і Туреччиною. Виговський, Дорошенко, Самойлович, Мазепа, - гетьмани, які в союзі з обраним сусідом намагалися відстояти самостійність Козацької України. Але кожна з цих сусідніх держав була зацікавлена в союзі саме з нею з метою, звісно, що власного зміцнення, тому й купувала грошима та обіцянками прихильність все нових гетьманів. Звідси постійні зради і період Руїни
Іван Богун, прекрасний воєначальник, який під Берестечком фактично врятував козацьке військо після зради татарів, не прийняв домовленості Хмельницького з царем у 1654 році, але теж вів переговори з Московським царем після розгрому козаків гетьмана Виговського (який боровся за автономію у складі Речі Посполитої Трьох народів). Тому, мабуть, Богун і страчений поляками. Московський цар виявився більш далекоглядним. Він не стратив опального Дорошенка ( а зробив воєводою на засланні) чи Самойловича ( теж вислав у заслання). Після арешту Самойловича була вказівка з Москви вивчати ситуацію, як на його арешт реагує населення.
В цей час йшов процес формування нового московського війська. Новостворені рейтарські полки були ще не зовсім навчені, але поруч з козаками пройшлу хорошу школу війни.
Р.Корченюк Цікаво, а звідки така інформація щодо " вів переговори з царем"?
ReplyDelete"Жоден лідер не зміг би відстояти укр. державність "
-----------------------------------------------------
Думаю, що це не правда. Саме Богун міг!
А для цього потрібно не вестись на побрехеньки щодо Берестечка, які розпустили Сігізмунд і вся Європа. Адже біля Берестечка зрадили не тільки татари, а в першу чергу Зіновій із Хмільника, який довідвшись про геніальний план розгрому збірного війська з усієї Європи , ( не був украдений татарами)а втік до царя, попередньо продавши інформацію Сігізмундові. І завдяки йому король зумів зібрати золото для купівлі гнилих союзників - татар.
Богун вивів війська козаків, які прикривали триста характерників( стали на смерть) і через дві неділі повністю знищили 150 тисячну армію зі всієї ЄВропи.
До речі, а Ви знаєте про цих 300 козаків ? Якщо ні,то я радо поділюсь забутою історією!
Так що під Берестечком Богун виграв , а не програв, як пишуть істричні підбріхувачі.
Я не сумніваюсь в лідерських та воєнних талантах Богуна.
ReplyDeleteВін, думаю, мав свої плани збереження автономії. Особливо проти був союзу з Польщею. В 2 томі "Історії запорізьких козаків" (глава 13) я читала про поїздку Івана Богуна в складі делегації до царя у 1658 році. Одним з прохань було прислати воєвод в українські міста ( що суперечило домовленості 1654 року) і скоротити кількість реєстрового козацтва. Можливо, це мало викликати незадоволення гетьманом Виговським, який на той час був союзником царя, але вів переговори з Польщею про союз.
У 1659 році Іван Богун разом із Іваном Сірком виступив проти Виговського разом з московськими військами воєводи Богановського, у 1664 році проти польської шляхти з воєводою Ромоданівським.
Про події під Берестечком читала. І про дивне зникнення Хмельницького, і про татарів. Про те, як за наказом Богуна загатили болото, щоб козаки відійшли. Також, як польський король був вражений обороною останнього захисника з трьохст, який, поранений, косою змітав нападників. Це не було поразкою, це було перемогою воєнного мистецтва Богуна і хоробрості козаків.
Василий Измаильский:
ReplyDelete"Схиляю голову, Наталіє Іванівно, як і перед тими людьми, які бережуть інформацію про
родовід і досліджують його історію. Вважаю, що такими людьми держиться Україна".
Я схиляю голову перед моїм батьком Павленком І.І., який зібрав і записав спогади про свій (наш) рід , яких вистачило на цілу книгу. Цього літа йому б виповнилося 95 років. Але цими днями минає 18 років з дня смерті.
ReplyDeleteЯ пам'ятаю його гострий розум, блискучу пам'ять, позитив, надзвичайну працьовитість, мудрість, людяність, доброту і любов, яку я завжди відчувала. і яку шукаю в людях. Удвох з мамою вони прекрасно доповнювали один одного, любили один одного. Я розумію, як мамі одиноко без нього на схилі літ.
Я думаю, що мій батько був би радий, що посіяв в мені інтерес до родоводу і що я досліджую історію маминого роду Безсонових. В силу обставин у мене небагато матеріалу, але дещо я знайшла і буду рада поділитись з тими, кому цікаво.