Від роду до роду.

                                          Вступ

Мій батько Павленко І.І. у рукописі "Від роду до роду" детально описав історію нашого роду Павленків та Дяченків/Красовських з села Яшники на Полтавщині.

Розділи книги я друкувала на Хайвеї, паперова версія книги вийшла у 2010 році у видавництві "Терен". Луцьк, для внуків і правнуків, для всієї великої родини, яка з кожним роком все більше дає про себе знати в різних колінах роду.

*******************************

В цьому матеріалі я хочу дослідити і представити історію походження роду моєї мами Безсонової О.М. (прізвищем якої я користуюсь на Хайвеї).

Мамі в цьому році через місяць виповнюється 90 років, хоча ніби зовсім недавно ми з нею були ювіляри, святкували 80 і 50.

Родина Безсонових походить з села Щетинівки Бєлгородської області, яке знаходиться в Росії на перетині кордону з Україною.

1. Щетинівка

Щетинівка була заснована у 18 столітті. Раніше село називалося Висока Щетінова Бєлгородської волості, Білгородського повіту.

Село було завжди вільним, кріпосного права не було. Перших мешканців було 12 осіб, земля їм була пожертвувана на службі Петром I. Ці 12 перших позичальників взяли до себе ще 13 осіб. Таким чином в селі утворилася 25 прізвищ, серед яких було і прізвище Безсонов.

Я ніколи не була на батьківщині матері,

тому з Інтернету з інтересом довідуюсь наступне:

"У 1855 році Щетинівці належало 1600 десятин землі.

Сіяли жито, овес, просо, картоплю, пшеницю озиму і яру, соняшник.

1889 році була побудована церква, поруч з нею дубова школа з класами і кімнатами для вчителів.

У цьому ж році були побудовані ще дві школи - біла земська для багатих і червона для бідних.

У 1904 р викладали в ній випускники Курської учительській семінарії Стефан Васильович Ломакін і Іван Григорович Вольнов.

."

Зі світлин сайту села Щетинівки роблю висновок,

що село зараз гарне, доглянуте, проживає там 995 жителів.

Центр села

За спогадами мами, мої дід Безсонов Максим і бабуся Уляна 1891 року народження жили у Щетинівці, там народилася моя мама Олександра (Шура), її сестри Поля та Феня і брат Василь.

Про Щетінівку 1920-х років детально розповіли старожили села (їх спогади опубліковані у 1998 р в збірнику «Моя батьківщина»). Ось лише невеликий уривок:

«У 20-ті роки селяни села були заможні. Хлопці ходили в хромових чоботях, багаті наряди мали дівчата.

У селі було кілька крамниць, куди привозили товари з Харкова, Курська, Бєлгорода. Йшла жвава торгівля одягом, взуттям, залізними виробами, оселедцем, консервами, делікатесами.

Вільне життя у Щетинівці припинилося з початком процесу розкуркулення заможних селян. Через непосильні податки закрилися торгові точки. Налітали в село комісари з Безсонывки, Воскресенівки, Бєлгорода. Але розкуркулення вели в основному свої ж селяни, які через лінощі, безтурботність, пияцтво не хотіли працювати, практично нічого не мали за душею. Одних активісти нахабно грабували і виселяли, інші самі тікали до Харкова ... В цей смутний час в селі орудувала банда, яка майже щоночі вела розбій, тероризувала селян, поки її не ліквідували ... ».

Кілька років тому (а саме 3 Березня 2011) на сайті "Однокласники" цікаву інформацію розмістив Андрій Селін:

"... до речі на моє превелике розчарування, всіх державних селян Щетинівки визнали "куркулями" розкуркулили, а майно передали в місцевий колгосп, ось чому вони процвітали з нуля в СРСР.

Кажу з сумом, знаючи, що у мого прапрадіда у Щетинівці були СВОЇ млин і племінний жеребець, крім інших коней.

У липні 1927 у селі Щетинівці. Білгородського повіту було зареєстровано товариство зі спільної обробки землі (ТОЗ) «Червоний орач».

З липня 1928 року з с. Щетинівка, хутора Лисий лог, Логвинов і Рубіжне - колгосп «Червоний орач». Станом на 1 січня 1932 року в Щетинівці. - 4289 жителів, в Лисому балці - 169, в Логвинова - 9, в Рубіжному - 200, в колгоспі - 65 осіб ...

У голодному 1933 році в с Щетинівка спорожніли цілі вулиці. У 1935-му в селі розібрали «на цеглу» церкву".

Повертаючись до моєї родини, то у 30-і роки через голодомор моя мама і її сестричка Феня потрапили в дитячий патронат, але в різні групи, і втратили одна одну назавжди. Пізніше мама вийшла заміж за Павленка І.І. в с. Яшники Полтавської області. Там народились мої брати Григорій і Володимир і я.

Незабаром батько перевіз родину на Волинь, де він вчителював. Пам'ятаю, як батьки писали листи в різні газети, шукаючи мамину родину, але відповіді були невтішні, оскільки тема голодомору була закритою і ніде не висвітлювапась. Крім того, мама не пам'ятала назви села, лише імена членів сім'ї. Брата Василя і сестру Полю мама розшукала тільки у 1977 році, але бабусі й діда не було в живих.

Вдивляюсь у фотографію сучасного села Щетинівка. Приблизно таким воно було (але ранньої весни 1933 року ), коли мама його бачила останній раз у 5-річному віці, ідучи з сестричкою Фенєю і батьком дорогою до поїзда на Харків, рятуючись від голоду. Дякую Тетяні Тохтар за світлину.

2. Безсонівка

У 1974 -1975 роках моїм вчителем історії у Тростянецькій середній школі на Волині був випускник з червоним дипломом Львівського університету сліпий вчитель Джулай Олексій Терентійович, зустріч з яким стала знаковою для пошуку родини Безсонових. 
 Перш за все, хочу сказати, що це була надзвичайно високо ерудована людина, з якою можна було спілкуватися на будь-які теми. На його лекціях у школі я навчилась конспектувати матеріал, виділяючи головне з почутого. Хоча я не зразу вступила до вузу, не пройшовши за конкурсом, але двічі отримала з історії на вступних іспитах "5".
З "п'ятіркою" в кишені за екзамен з історії в університеті Шевченка у 1976 році я почала працювати у своїй школі асистентом Олексія Терентійовича (посада передбачена державою для сліпих вчителів).  У мої обовязки входило прийти з вчителем до школи, на урок, записувати необхідне на дошці, показувати на карті, перенести виставлені оцінки до класного журналу, після уроків прийти разом  до його дому і ще деякий час читати ту історичну літературу, якої не було набрано шрифтом Брайля. Найбільше запам'яталось читання історії Соловйова. Мені цікаво було знати думку свого вчителя на різні історичні теми, які ми обговорювали.
В кімнаті Олексія Терентійовича, окрім величезної бібліотеки, висіла на всю стіну велика карта, до якої я інколи підходила, готуючись до уроку. Одного разу мені в око впало село Безсонівка Бєлгородської області.
Я подумала, а чи не може мама бути родом з Безсонівки. Як пізніше виявилось, брат Василь  виїхав з Щетинівки у Харків, а сестра Поля жила в Октябрьському, але  працювала листоношею саме в  Безсонівці. Закінчилось все приїздом до нас на Волинь довгожданних гостей у 1977 році, з якого і почалося знайомство з родиною Безсонових.
Цікавим є  походження прізвища Безсонових. Один з варіантів - це селянин поміщика Безсона з сусідньої Безсонівки: "Засновником села Безсонівка, на думку старожилів, вважається поміщик Йост Безсонов. Вони розповіли, що чули від своїх батьків і дідів, що колись через село йшли переселенці , серед них були люди різних національностей. Тут вони заснували село. На прізвище поміщика село і було названо. "
Однак, іншу версію я довідалась з листа  Лариси Орєхової, яка написала мені у відповідь на вище написане наступне: 
"Наталя, здрастуйте!
Я 6 років займаюся генеалогією, і зараз відкрилося те, що дівоче прізвище моєї прапрабабки було Безсонова.
Але, дозволю з Вами не погодитися.
З документів 1834 го року Безсонови однодворці, тому нічиїми поміщицькими селянами бути не могли. І швидше за все наші з Вами Безсонови були "на одній нозі" з поміщиком Безсоном.

3. Діти боярські

Діти боярські (з 18 століття частина з них стала називатись "однодворці") - розряд дрібних феодалів, що з'явився у 15 ст. Вони несли обов'язкову воєнну службу для князя, церкви, за що отримували землю.

Словосполучення «діти боярські» зустрічається і раніше, ще в літописах, що відносяться до XIII століття, коли Русь була роздробленою і залежною від Золотої Орди. Історик Соловйов вважав, що діти боярські походили від молодшої князівської дружини, яка з часом розділилась на синів боярських і вільних та дворових слуг. З утворенням Московської держави велика їх кількість перейшла на службу до Москви, склавши кістяк армії

У 16 ст діти боярські ділилися на дворових (належали до вищого класу) і городових. Утворилися національні та локальні групи служилих людей.воєнізовані землевласники, які несли охорону прикордоння. .

Це були новгородські, окраїнні (українські) та сибірські боярські діти. ("Українські" діти боярські були в основному козаками.) Ці люди виросли на околицях Московської держави, яка згідно карти 1613 року Гесселя Герітца мала такий вигляд.

Дякую Андрію Селіну за інформацію про роль перших дітей боярських в селі Щетинівка:

"У 1647-1683 рр. утворилися села дітей боярських міста Карпова (на даний момент воно не існує): Бутово, Черкаське, ВИСОКЕ (рання назва Щетинівки), Ямне, Стрілецьке, Драгунське на місці Карповської і Болховецької ділянок (рубежу) оборонної Бєлгородської лінії."

Через місце, де було засноване с. Високе (Щетинівка), проходив головний татарський шлях - "Муравська сакма".

У 1680 році у Бєлгороді і в Білгородському повіті було побито, згоріло і в полон взято татарами 471 осіб чоловіків і 368 жінок ... Більшість з них були дворяни і діти боярські з дружинами і дітьми і інші ратні люди.

«Всього ж за один 1680-й рік (татарами) було взято, побито і спалено всяких чинів людей, дружин і дітей 3 258 осіб, та у них же взято 24 193 голови худоби, 4 828 вуликів з бджолами, спалено 4 церкви, 688 дворів, 4 млини, 8 хуторів ».(А.Танков)

Чи не сліди Бєлгородської оборонної лінії видно на фотографії села Щетинівки ?

Дякую Т.Тохтар за фотографію.

Спочатку на чолі поселення (слободи) дітей боярських був атаман, оскільки більшість складали козаки, а у козаків, які поступили на службу, збереглись козацькі традиції.. Крім атаманів, були ще "сотники" та "десятники".

У слободах використовувалась «кругова порука» - давній звичай, який став юридичною нормою, за якою всі селяни, приписані до одного суспільства, спільно відповідали за своєчасний внесок державного податку і повинностей.

Іншим важливим звичаєм громад була так звана «Черга» (і в російських джерелах використовується слово "черга", а не "очередь", що свідчить про його українське походження"). По «Черзі» призначали виборних "десятників" і "сотників" терміном на три роки, по «Черзі» давали людей і підводи для конвоїв тощо.

"Початок Слобідської України поклав процес колонізації. Крім того, можна було спостерігати два основні колонізаційні потоки: з боку козацької України та з боку Московської держави. Наслідки зустрічі цих потоків — наявність анклавів населення інакшого походження та потужна міжкультурна взаємодія, але у той же час і конфлікти між ними"(В.Маслійчук).

А. Домановський стверджує наступне:

"Історія зростання Московської держави (з XV ст.) полягає в тому, що колишні окраїни перетворюються в більш-менш центральні області, а їх місце займають нові. Щоб переконатися в цьому, досить згадати, що в XVI ст. окраїнами були нинішні центральні великоруські губернії (московська, тульська і орловська"(Д.Багалей)

"Українська людність колонізувала тут простори разом з російським населенням, часто займаючи запустілі фортеці чи будуючи нові, та й оселяючись поруч. У 1660 р. пропонувався проект створити «черкаський» (український) козацький полк у самому Воронежі (тепер обласний центр РФ), бо поруч було населене українськими переселенцями село Єндовище, а ще на північно-захід — містечко Землянськ. Унаслідок низки реформ українське населення, що жило на північ від Острогозька, протягом 1702 — 1724 рр. переводилося на південь до річок Айдару, Білої, Чорної Калитви, Богучару. Врешті українських переселенців майже не залишилося в Землянську чи Старому Осколі."(В.Маслійчук)

Завершуючи цю главу, мушу визнати, що мої предки Безсонови жили в унікальному місці і в непростий час.

4. Однодворці

Вираз «послати вперед дворян і дітей боярських» був рівнозначним вислову - направити кращі частини кінних військ.

Але це було не все. При влаштуванні курських і бєлгородських міст і фортець діти боярські були ще й військовими інженерами та будівельниками.

"Сюди переселялися служиві люди з різних місць, сюди прагнули вихідці і поселенці з інших держав. В архівних джерелах ми зустрічаємо і відомості про пруських, польських, литовських і турецьких (сербів, болгар) підданих, а також татар і черкас (українців) і про наділення їх землями і платнею, про верстання, як служивих людей, помісними окладами в число дворян і дітей боярських." (А.Танков)

У 18 столітті в результаті реформ Петра I термін "діти боярські" для служилих людей зник, залишився термін "дворяни". Діти боярські, які подали у відставку, або на час 1-ї ревізії 1720-х років не служили, стали називатись однодворці. Слово «однодворець» - власник одного двору - вперше вжито в указі 12 березня 1714 року.

Однодворці не мали більшості дворянських прав і привілеїв, несли повинності (в тому числі рекрутську.) До правління Петра I вони платили подвірний податок (1679-1681 рр.) А вже Петро I ввів подушний податок і оброк з тими ж нормами, що і для державних селян. Військова колегія, а не місцевий воєвода, стала призначати управителя поселення однодворців (назва "атаман" зникла).

Розуміючи, що грамотність обділеного царською милістю стану може сприяти вільнодумству і бунтам, Петро I розпорядився не давати грамоти саме однодворцям: «У всіх губерніях, дворянського наказного чину, дячих і піддячих дітей, від п'яти до п'ятнадцяти років, опріч (крім) однодворців, вчити цифр і деякої частини геометрії» (№ 2778, 1714 )

За відсутністі офіційних шкіл діти однодворців навчалися вдома рахувати, писати і читати церковні книги. Для навчання використовувалися абетки, букварі, псалтирі і часослови, що видавалися церковними друкарнями. При цьому елементарної грамотності дітей однодворців нерідко навчали священики і службовці церковного причту. 
Однак, більшість дітей навчалося у грамотних батьків, відставних військовослужбовців, писарів і бродячих вчителів, які зазвичай були з селян. У народі їх називали «учитель вільної школи». Їх запрошували як для індивідуального навчання, так і для викладання в «вільної школі», де навчалося кілька дітей. 
Процес навчання був поетапним, від Граматики до Часослову, а від Часослову до Псалтира. При чому перехід від однієї книги до наступної і для наставників, і для їх вихованців був справжнім святом. В такий день було прийнято підносити вчителю горщик з кашею, обсипаною зверху грошима. Самим учням батьки дарували по п'ятаку або по гривні міді.

У 1738 році відбулося велике повстання однодворців Демшінского повіту, записаних в ландміліцію на Українську лінію, до яких приєдналася раніше вже послана туди ландміліція, але свавільно повернулася звідти. Дементій Зарубін, який очолив це, мав копію указу Військової колегії, який він тлумачив як такий, що скасовує і навіть забороняє відправку ландміліції на Українську лінію.

Слідство тяглося майже чотири роки. Катували заарештованих дуже жорстоко, було замучено п'ятьдесят-чотири людини. За рішенням Сенату, затвердженого Кабінетом міністрів, Дементій Зарубін і ще 19 осіб були засуджені до смертної кари, 25 осіб - до заслання на вічну каторгу з попередніми покаранням батогом і вирізанням ніздрів, інших катували батогом, проганяли по три рази через полк і т.д.

24 листопада 1866 року було видано закон «Про поземельний устрій державних селян», відповідно до якого стан однодворців було скасовано.

5. Безсонови Щетинівки

Всі діти боярські у 17 столітті мали прізвища. Н. А. Рідінгер в 1865 році писав: «Книги писарів, купчі фортеці і прізвища ясно показують, що однодворці були дворяни і володіли землею...» На карті Боплана 1648 року видно Муравську сакму, татарський шлях, що проходив неподалік від Бєлгорода, а отже недалеко від села Високе (Щетинівка),

А що відомо з документів про однодворців села 

1684 рік

З земського опису 1880-х років: «Село Высо­кое, Щетиновка тож, Бессоновской волости Белгородского уезда... Первых жителей было 12 человек. Земля им была пожалована за службу Петром I. Эти 12 первых заимщиков приняли к себе еще новых 13 чело­век и таким образом в селе образовалось 25 фамилий».

В історичних реєстрах відмовних книг по Белгороду різних років Помісного наказу є посилання на відмовну книгу по Селу Високому (Щетинівці) за 192 (1684) рік

У 192 (1684) році червня 6 дня

Григорью Фатееву сыну Безсонову

Василью Гладошеву

Фирсу Манохову

Артемью Ветохину

Ермолу Нарышкову

Еремею Федорьшеву

Семену Карташеву

Семену Бабкину

Мелентью Воробьеву

Степану Пронину

Амельяну Сухоносову

Ивану Безсонову

Петру Половневу

Лукьяну Гриневу

Андросу Виневитинову

Андрею Чичиринову

Федору Черникову

Григорью Зевякину

Тимофею Гринякину

Миките Косинову

Григорью Дешкину (Демкину?)

Антону Бычкову

Кондратью Логвинову

Фаддею Аниконову

Тимофею Моршалкову

Исаю Киселеву

поместье им в Болховском уезде в селце Высоком дикаго поля по разным урочищах на четырех листах

******************************

1748 рік

В. І. Ченопятов писав:«... в хатах однодворців ви часто натрапите на даровану грамоту, дану їхнім батькам, яку вони бережуть як святиню, з презирством ставлячись до петровської бюрократії ...»

РГАДА, Ф.350.о.2.1, од. хр. 299

Книга переписна дітей боярських, поміщицьких, монастирських селян Кореньського,

Нежегольського, Болховецького станів Білгородського повіту (1748 рік)

Аврамов Иван Андреев

Аврамов Сергей Дементьев

Анохин Иван Осипов

Аржевитинов Иван Ефремов

Артемов Григорий Макаров

Афанасьев Филипп Никифоров

Афонин Яков Потапов

Балашев Мелентий Трифонов

Баранов Дмитрий Алексеев

Безсонов Пахом Михайлов

******************************

1770рік

З Генеалогічного форуму ВГД: "Интересный документ встретился мне в фонде «спорных дел» 1770-х годов столичного центрального госархива. «Однодворцы села Высокого (Щетинова тож) пишут, что их дедам, жившим в гор. Болховце (Бессонов, Алехин, Буловин и др. - 31 человек), в связи с малоземе­льем в этом городе была дана земля в 1684 году на... (неразборчиво. - Б.О.) и Высоком колодезях, где стоит село Высокое п...(неразборчиво. - Б.О.) 580 четвертей в поле и на той земле в 1722 г. положена в оклад."

1782 рік

Граф Сергій Львович Толстой: «... вони (однодворці) ніколи не знали поміщиків-кріпосників. Це позначалося на їх більш вільних і довірливих стосункаж, почутті власної гідності. Вони ставилися до дворян не як до панів, а як до багатих хуторян, вітаючись вони простягали руки, запрошували їх у гості, не соромилися, не прикидалися, не жебракували ... »

ГАХО.Ф.31.Оп.141.Д.17.
4-а ревізія 
1782 року квітня 17 дня Харьківського намісництва Золочевского округу села Високого Щетиново тож 
Абраимов (Оброимов) 
Алехин 
Антонов 
Астахов 
Бабаев (Бабачев) 
Бачеров 
Бессонов (Безсонов) 
Булавин 
Буцыкин 
Бычков 
Ветохин 
Ворженинов 
Воробьев 
Гладышев 
Голищев 
Гринякин 
Девякин 
Еншин 
Забабурин 
Иванов 
Игнатов 
Карташев 
Косинов 
Логвинов 
Мальцов 
Маслов 
Немцов 
Плехов 
Подзолкин (причислен из сл. Черкасской) 
Пойминов 
Попов 
Пырятин 
Сафонов 
Севрюков (сирота Харьковского наместничества Чугуевской округи села Бабки однодворец) 
Седякин 
Селин (причислен из Курского наместничества Богатенской округи сл. Стрелечей) 
Ситников 
Смецкой 
Сракин 
Страхов 
Ткачев 
Филатов 
Хвастов (Хвостов) 
Ходырев 
Черкашинов

19 століття

Я. Л. Тейтель в 1870 році про однодворців і їхніх дружин:: ".чоловіки здебільшого втрачали свій дворянський вигляд, серед жінок же траплялися особи, які свідчили про расу і дворянське походження". Дівчата носили або спідниці, або сарафани, жінки - кокошники, які мали назву кокошники однодворців.


"...Однодворці села Щетинівка (Висока) в документах 19 століття:

Карташевы

Масловы

Безсоновы

Селины

Абраимовы

Титовы

Страховы

Пырятины

Воробьевы

Булавины

Ходыревы

Гладышевы

Буцыкины

Антоновы

Севрюковы

Дьяконовы

Косиновы

Черкашенины

*********************************

1926 рік

 Особливістю однодворців були внутрішньостанові шлюби. Якщо в селі не було підходящого нареченого або нареченої, однодворці знаходили свою «другу половинку» нехай за багато верст, але обов'язково зі свого стану. Жіінки добре готували. Стіл у них був, хоч і не багатий, але різноманітний. Існував звичай, коли господар «обносив» гостей чаркою з горілкою або бражкою. Традиційно на стіл ставили холодець, залитий домашнім квасом. Обов'язково була каша і жирна локшина (такі звичаї щодо пригощання чаркою горілки та приготування страв були і на Полтавщині). У середовищі однодворців був свій діалект. Наприклад, панські селяни говорили: «ні буду, ні хочу, ні знаю, а однодворці - ня буду, ня хочу, ня знаю»

Р593 О.1 д.253

Список домохазяїнів села Щетинівка 1926 рік

Бессонов Николай Панкратович

Бессонов Александр Максимович

Бессонов Савелий Ефимович

Маслов Максим Владимирович

Карташев Петр Антонович

Бессонова Ирина Гавриловна

Карташев Кузьма Григорьевна

Матвей Григорьевич

Бессонов Иларион Митрофанович

Афанасий Фомич

Анисим Фомич

Маслов Кузьма Владимирович

Антон Владимирович

Карп Кузьмич

Афанасий Иванович и т. д.

Цікаво, що в селі Щетинівці, крім прізвищ, були імена дворові

Тетяна Тохтар, родом з села Щетинівки: "...і ще якщо ви знаєте, то у нас в селі (Щетинівка) прізвища рідко вживалися в народі, була фраза "по двору Гатаёви" (це ми) і так у кожного роду. Вулиць не було, це вже при мені назви дали, а раніше село мало такі типу райони: Піски, Перамоновка, Погорілівка, Маслівка, Курган, Рокити, Саковатка, Старовірівка."

На Полтавщині, крім прізвищ, також були імена, але по-вуличному.

6.Колодязь Болховця

Болховець був збудований у 1646 році за наказом царя Олексія Михайловича як фортеця Бєлгородської оборонної лінії

У 1684 році Безсонови на південь від Болховця отримали землю "...на ..(неразборчиво. - Б.О.) и Высоком Колодезях, где стоит село Высокое п...(неразборчиво. - Б.О.)" (з архіву).

В назві місцевості привертає увагу вживане на Слобожанщині слово "колодязь", а не російське "колодец", у значенні "джерело" - природній вихід на земну поверхню підземних вод.

В час будівництва Болховця виникали сутички та взаємодія московських служивих та українців, яких (згідно московського діловодства) називали черкасами.

У стовбцях Белгородського столу 1644-1646 року є запис: «посылка из Белгорода ко кн. Иеремеи Вишневецкому стрелецкаго сотника для розыска лошадей, отбитых у Болхового Колодезя воровскими черкасами у стрельцов при проезде этих последних в Карпов»

В 1647 і 1648 роках у Болховець переїхало 456 служивих з сім'ями (всім служивим людям грошову платню платили - стрільцям по 5 рублів, козакам по 6 рублів на людину).: 222 стрільці, 226 козаків і 8 гармашів з міст:

Карачов - 75 (16,4% від загального числа);

Бельов - 69 (15,1%);

Єлець - 40 (8,8%);

Кроми - 38 (8,3%);

Новосиль - 32 (7,0%);

Курськ - 31 (6,8%);

Лівни - 30 (6,6%);

Мещовск - 30 (6,6%);

Тула - 25 (5,5%);

Кропивна - 21 (4,6%);

Чернь - 17 (3,7%);

Болхов - 16 (3,5%);

Єпіфань - 8 (1,8%);

Серпухов - 7 (1,5%);

Кашира - 6 (1,3%);

Олексин - 5 (1,1%);

Ліхвін - 3 (0,7%);

Перемишль - 3 (0,7%)

Безсонових згідно архівних списків серед них не було. Але відомо, що воєвода Болховця у 1647 році взяв 15 українців на драгунську службу.

"А велено, государь, мне Болхового города черкасъ Гаврилка Тимирязева с таварыщи петнадцети человекъ строити пашнеми и сенными покосы из болховских испорозжих земель і велти имъ быти в драгунской службе...."(РГАДА Ф210.12.492-I, лл. 595-598)

Цікаво, що воєвода називає українців іноземцями: "...в нынешнем во ·рнѕ· (156) году, с весны, въ великой постъ, ѕа неделю до благовщеньева дни1 заставил я на болховских землях дикоя поля пашни пахать под еровой хлб Болхового города всх служивых людей: стрельцов, и козаков, и новоприборных драгунов, и пушкарей, и іноземцов черкас"(РГАДА Ф210.12.258-I, лл. 219-221об)

Безсонови Григорій і Іван отримали землю у Високому (Щетинівці) на Високому Колодязі лише через 40 років з часу будівництва Болховця указом нового царя Петра I, який у 1682 році прийшов до влади (але насправді правила сестра його Софія). "Бессонов Данила Андрасов сын" служив з 1687 року і мав землю з північної сторони від Болховця в селі Яковлево. У 1700 році він згадується у Списку служивих людей Болховця як син боярський. Позначені також інші Безсонови як " копейщики; рейтары".

Власниками землі у 1700 році у селі Високому (Щетинівці) були сини боярські городової служби різних років, солдати. У 1722 році нащадкам Безсонових, які отримали землю у 1684 році, земля в селі Високе (Щетинівка) "положена в оклад"(з архіву)

Сусідня Безсонівка була населена українцями (черкасами згідно діловодства)

Місто Болховець зникло на початку 18 століття, коли південніше замість Бєлгородської оборонної лінії була збудована Українська оборонна лінія.

Два сусідні села, розташовані недалеко одне від одного, Шетинівка (Високе) і Безсонівка (колись заселені росіянами і українцями відповідно) ввібрали в себе ознаки російської і української культури.

Але й сьогодні вони мають відмінності навіть в умовах того, що вже майже 400 років знаходяться в складі однієї держави. Про це можна судити з дослідницької роботи «Однодворцы села Щетиновки» учня 9 класу села Щетинівки Андрія Грінякіна: "Фамилий первых переселенцев с украинским происхождением в селе не было...в селе смешанная речь, но не украинская...Хотя присутствие и украинских слов характерно для села...В соседних селах Бессоновка, Солохи и др. разговаривают на «хохляцком» языке...Для Щетиновки это не характерно, несмотря на то, что село находится на границе с Украиной".

7. Безсонови Безсонівки

В час великого руху на Слобожанщину у 17 столітті землі Щетинівки (Високе) в основному заселило населення Московського царства (росіяни), а Безсонівку - населення козацької України (українці).

У Щетинівці кажуть: "да колом же тебя поставь, коляку тебе у ребряку, ну его под колом, как гикнет дверью. напретесь - наткнетесь, по порожкам - по ступенькам, в расплох завели - дайте я подумаю ".

У Безсонівці ж можна почути: "щас турну тэбэ звидсы, чимчикуй покы ходыш, щас як штовхну и ногы задырэш, нэ скавчи як собака, щас голову на дрывотни видрубаю, зовсим здурив, хватэ мэнэ дратувать як собаку
(А. Словохотов)

************** 
Назва села Високе (Щетинівка) вказуює на його однодворське минуле, а також на те, що поселення розміщалось біля ключової висоти "Дикого поля" спеціально для воєнного контролю за територією. 

Назва села Безсонівка вказує на те, що воно могло належати поміщику Безсону (Безсонову), селяни якого записані були як Безсонови. Вікіпедія дає приклад (датується 1667 роком) селянина Гришки Бессонова з села Насадка на річці Силві.

Цікаво, що, окрім Безсонівки Бєлгородської області, є Безсонівка у Пензенській області. У 1665 році на Симбірській (Засічній) оборонній лінії це була козацька слобода, яка могла мати назву за іменем мордовського мурзи Мудракая Бессонова, сина князя Ічалова ( який згадується у "Пензенських десятнях"), оскільки знаходилась на його землях.

Інша версія полягає в тому, що назва села Безсонівка (як і прізвища) походить від слова "безсон", яке в давні часи мало 3 значення:

- людина, яка мало спить вночі

- сторож

- ратник

Ратниками на Русі називали військо, яке набирали з вільних селян, містян на час воєнних дій.

Обидві Безсонівки могли бути заселені вільними селянами та козаками в час будівництва оборонної лінії і використовувались як передовий пост, виставлений в стороні очікуваного нападу ворога (татар) з метою попередження нападу зненацька.

************** 

У 1626 році земля біля Бєлгорода була закріплена, згідно Реєстру 7134 року (1626 рік за новим стилем), за великими групами людей, прізвища яких писались окремим списком (звертають на себе увагу словосполучення "с товарищами", " с козаками"). Наприклад:

8. Селяни

У 1748 році, за результатами 2 ревізії, у Безсонівці проживали черкаси (українці)

Указом Катерини II від 3 травня 1783 року селяни (посполиті) на Лівобережжі і Слобожанщині були закріпачені. Вони повинні були залишатись там, де їх застав перепис (ревізія).  Покинути землевласника селяни могли лише отримавши від нього відпускну.

Козацька старшина стала поміщиками. Рядові козаки - державними селянами,  які мали землю, користувалися нею, платили податок.

*************
У Щетинівці ніколи не було кріпосного права.

У Безсонівці у першій половині 19 століття було два помістя, які  належали  дворянским родам Озеровим і Лужиним.

Безсонівка славилась чорноземом, а безсонівці - вирощуванням цукрового буряку, розведенням свинини у великій кількості (що характерно для українців). 

Та так, що у  1851 році на всесвітній виставці у Лондоні Безсонівка під номером 228 представила чорну шкіру, оброблену чорну шкіру кіз, білу телячу шкіру як найкращі товари світу. 

Ozeroff Т.  Кoursk. District of Belgorod village of Bessonovka. Exhibition of the Works of Industry of all Nations, 1851. Official descriptive and illustrated catalogue, 3 vols.  Spices Brothers; W. Clowes and Sons, 1851 г.

*******
У 1861 році було скасоване кріпосне право. Кріпаки Безсонівки отримали особисту свободу, але земельний наділ їм потрібно було викупити для користування.

У 1866 році стан однодворці був скасований, однодворці Щетинівки стали державними селянами.

**************
У 1883 році частину Безсонівки, а саме помістя Лужина, купив для своєї дочки Ольги Йост купець Іван Щукін (засновник Торгового Дому "Щукин с сыновями" в Москві).

За спогадами брата Ольги  Петра Щукіна (Русский архив 1912 год) "...біля помістя Безсонівки, як в Малоросії, біліли мазанки сусіднього села. "

Не менш цікавим є його опис хутора неподалік Безсонівки, яким могла бути Щетинівка,  оскільки в ній на той час проживали селяни - нащадки однодворців.

  
На 1903 рік за 18 років помістя Йоста у Безсонівці дало прибуток у 7 відсотків, мало достатньо місцевих робітників і з сусідніх сіл, які вміло працювали, розуміли землю, важливість удобрення  землі гноєм, який  активно  вивозили на свої поля.
"Праця, знання і капітал є основними факторами, і земля без цих 3-х факторів не має цінності." (Йост. Результати ведення хазяйства у Безсонівці).

********
У 1930 роки заможні селяни були розкуркулені. У 1933 році Безсонови і україномовної Безсонівки, і російськомовної Щетинівки пережили голод, як і інші сім'ї в селах східної України. 

*********
Річка Уди, яка тече з Безсонівки на Щетинівку, є  на сьогодні єдиним свідком усіх подій минулого. 

9. Стрільці

У 1658 р на Бєлгородській оборонній лінії був утворений Бєлгородський приказ (полк).Воєвода і командуючий князь Григорій Ромодановський. В склад полку були записані служиві і їхні родичі з 44-х повітів.
У  17 столітті ієрархія чинів служивих  Московської держави була наступна:
- Служиві "по отечеству" (за походженням):
1) чини думні (бояри, думні дворяни, думні дяки);
2) чини московські (стольники, стряпчі, московські дворяни, дяки);
3) чини городові (дворяни виборні, діти боярські дворові, діти боярські городові);
- Служиві "по прибору":
стрільці, пушкарі, козаки.
Вони брались на службу з різних прошарків населення, і було їх досить багато.
Коли будувались міста на  Бєлгородській лінії, вільному населенню та служивим "по прибору" був відкритий доступ у середовище людей служивих "по отечеству"(діти боярські). Але помісний і грошовий окдад  дітям боярським (батьки яких не були дітьми боярськими) був майже вдвічі меншим. У  1626 році у Бєлгороді було 164 дітей боярських  і 40 дітей боярських-старшин.
 У списки Бєлгородського полку записали служивих та їхніх родичів з 38 міст. Знаючи, що таке безстрокова служба, дрібні служиві "во всех городах на смотрах детей и братов своих таили". З Болховця були записані 22 рейтари, 117 солдатів нового набору, 207 старих солдатів.
Бєлгородський полк брав участь в українсько-московскій війні 1658-1659 років після проголошення Гадяцького Договору, в результаті якого Велике князівство Руське мало ввійти до складу Речі ПосполитоїТрьох Народів.
Під Конотопом московські відбірні війська зазнали поразки від козаків гетьмана І.Виговського і татарів.

 Під Лохвицею у 1659 році стрільці Бєлгородського полку потрапили у полон до козаків і були в полоні довгий час, поки гетьманом не став Ю.Хмельницький. Наляканий поразкою, цар видав указ готуватися до оборони Москви від можливого нападу Виговського.
 Пізніше стрільці писали царю Олексію Михайловичу :"...от полонного черкасского терпенья, как они взяты были в полон из Лохвицы" стали они "бедны и нужны, многие их братья стрельцы з бою... скитаются и бродят меж двор."

Г.Ромодановський теж писав царю, що через «черкаских, государь, грабежей Клементьева приказу Иевлева у стрелцов осталось зипунов у ста семидесяти человек и те, государь, поношены и надобно, государь, сукна на зипуны старым и у которых зипуны пограблены и новоприборным стрелцам две тысячи сто восмь аршин, опричь тех у которых ныне поношены зипуны»
В результаті сукно і виплати стрільцям були надіслані.
У 1666 році  цар видав указ наділити стрільців землею, але зменщити розмір грошових і хлібних виплат.

 У 1667 році стрільці Белгородського полку жалілись цареві, просили повернути їм виплати, як у московських стрільців: "«годовое денежное и хлебное жалованье в Белгороде давано им против московских стрелцов, а с прошлого со 174 году (1666) дают им годовое жалованье перед прежним с убавкою... И им тех денежным и хлебным и соленым жалованьем прокормитца нечем, потому (что) безпрестанно бывают на государевых службах в малороссийских городах в полку по все годы».

На 1677 рік цар повністю відмовився від ідеї надавати землю стрільцям, а у тих, кому дали землю, її забрали.
В цей час стрільці брали участь у війні проти турків разом з козаками гетьмана Самойловича, стримуючи осаду Чигирина. Загальні втрати: загинуло 150 стрільців, 48 солдатів і 800 козаків. Великі втрати серед козаків російський воєначальник Гордон пояснював тим, що вони складали більшу частину гарнізону і захищали найменш захищену частину - Нижній город. Серед стрільців виділився І.Дуров, який з загоном стрільців і козаків здійснив вилазку з переходом в рукопашний бій.

В цей час у складі гарнізону Болховця (з якого пішли перші Безсонови Щетинівки) були в основному служиві "по прибору": 143 стрільці, 118 козаків, 18 пушкарів; дітей боярських нараховувалось 83 людини. І було 16 пушок.
У 1680 році хан Мурат Гірей повів орду Муравським шляхом: "В это время сам хан Мурад-Гирей распустил отдельные татарские отряды («загоны») по близлежащим окрестностям. Крымцы были под Белгородом, Карповом, Вольным, Золочевом, Ольшанском, Харьковом, Валками, Богодуховом, Краснокутом, Ахтыркой, Колонтаевом, Мурахвой, Рублевом и Колымаком. Во этого время похода татары захватил в плен 3014 человек". У Бєлгородському повіті було побито, згоріло і в полон взято татарами 471 осіб чоловіків і 368 жінок.

У 1682 році стрільці стали активними учасниками бунту в Москві. Причиною виступу був підкинутий лист про  смерть через отруєння царя Федора та можливе вбивство царевича Івана Наришкіними, щоб привести до влади царевича Петра. Стрільці ввірвалися в Кремль зі списком з 40 чоловік і вчинили розправу.
Жорстокість стрільців була  викликана не лише маніпуляціями двору. Про це свідчить наступне: "Между тем другие стрельцы поймали в Кремле между Чудовым монастырем и патриаршим двором князя Григория Ромодановского с сыном Андреем. Они истязали старика, рвали ему волосы и бороду. «Помнишь, — кричали они, — какие ты нам обиды творил под Чигирином, как холодом нас морил, ты сдал Чигирин туркам изменою». Ромодановского с сыном постигла та же участь, как и других... Изуродованные тела убитых тащили стрельцы на площадь; перед ними в поругание, как будто для почета, шли другие стрельцы и кричали: «Боярин Артамон Сергеевич Матвеев едет! Боярин Долгорукий! Боярин Ромодановский едет! Дайте дорогу!"

В результаті стрілецького бунту до влади прийшла царівна Софія, яка була регентом при малолітніх Іванові і Петрові.
У 1682 році стрільці Бєлгородського полку просили видати гроші «на подъем»  за 4 походи проти кримців в 1678/1679, які вони не отримали. Стрільці п'ятої сотні (45 чол.) просили видати виплати «за чигиринское осадное сиденье», а ще 21 чол. - за Чигиринський похід.
У 1684 році служиві з Болховця отримали землю в селі Високе згідно відписної книги по Селу Високому (Щетинівці)  за 192 (1684) рік. Серед них значаться  Безсонови Григорій та Іван.

 У  1701 р. Бєлгородський полк був переформований в однойменний солдатский полк. Стрільці втратили значну частину своїх привілегій, перетворивщись у солдатів. 

10. Піддячі

Першими Безсоновими, які отримали землю у Високому (Щетинівці) у 1684 році, були однодворці Григорій та Іван з Болховця. Земля давалась за службу главі сім'ї-двору - "большаку", яку він мав право передати у спадок старшому сину. Однодворці зобов'язані були нести прикордонну службу 15 років, як дворяни, а податки платити, як державні селяни:  подвірний та подушний податки і 4-гривневий оброк.
У Списку служивих від 1700 року згадується "подьячий Бессонов Афонасей Григорьев сын" (на службі з 1699 року, без власної землі).
Хто ж такі піддячі?
Піддячий, рос. подьячий, поддьячий («під» + «дяк») — нижчий адміністративний чин в Москві в XVI — початку XVIII століття. Під керівництвом дяків піддячі виконували основну роботу з діловодства в центральних та місцевих державних установах. 
У 16 та на початку 17 століття у Посольському приказі переважали татари і "похрещені", які себе теж називали татарами. Вони володіли іноземними мовами, знали секрети письма золотом. 
У 17 столітті дяки і піддячі сформувалися в «особливий соціальний  прошарок», який об'єднувала грамотність, професіоналізм, пріоритет здібностей над походженням.
Царський указ 1640 року забороняв приймати в піддячі "попівських дітей", торговців, "орні людей і їхніх дітей". Дііти і внуки піддячих могли на законних підставах займатися приказною справою, яка наче переходила до них у спадок.
З 1660-х рр. діяльність дяків і піддячих в приказах стала називатися приказною роботою, тоді як аналогічна діяльність цих же чинів при полках і посольствах називалася службою.

(В московской приказной избе. З карт. худ. С. В. Іванова.) 
Зносини з Україною здійснював створений у Москві в 1662 р Малоросійський приказ; йому  підпорядковувалися московські воєводи і російські полки в Україні.  В Малоросійському приказі служило до 4 дяків і від 15 до 40 піддячих. Приказ збирав через дяків і піддячих відомості про політичну ситуацію, відав питаннями розміщення російських військ в Україні, відбудови і спорудження нових фортець та укріплень, розглядав справи про злочини службових осіб. 
Україна в цей час мала виборного Гетьмана, військо, суд, податкову систему, митні кордони. Писар читав і писав листи, складав і посвідчував угоди. 
Земля на нових територіях була об'єктом дарування, купівлі і продажу, що засвідчували писарі та піддячі відповідно.


Цікавим документом з фонду Малоросійського приказу є "АКТЫ ЮЖНОЙ И ЗАПАДНОЙ РОССИИ"-  збірник історичних документів 14-17 століть. Оскільки народна колонізація Дикого поля почалася до приходу служивих Московської держави, то  землю часто записували за тими, хто нею вже володів, отримуючи у відповідь інформацію про рух татарів - так формувались місцеві землевласники з козацької України на службі у царя.

Піддячі становили особливу групу неподатного населення, яку на місцях призначали воєводи. Ділилися на старших, середніх та молодших. Робочий день тривав 12-14 годин: «Приказным людем, дьяком и подьячим, в приказех сидеть во дни и в нощи двенадцать часов»
У Бєлгородському розрядному приказі піддячі вели списки служивих, вказуючи імена, час служби, участі в воєнних діях, поранення, видавали довідки і копії, мали статистику запасів продовольства і техніки і т.д.
Цікаво, що служиві отримували виплати за участь у воєнних діях лише після надсилання чолобитних царю.  Призначення воєводами теж відбувалося не зверху, а шляхом написання спочатку чолобитних з проханням воєводства.
Старші піддячі і піддячі середньої руки могли виконувати більш відповідальну роботу. Їм доручалося зберігати справи, опечатувати архівні скрині, готувати рішення у справах. Піддячі були найбільш освіченими людьми свого часу. Пізніше було заборонено посилати в піддячі "тих, у кого батьки "в козачій, стрілецькій, пушкарській службі"
Працювати піддячим починали у 14-15 років, чим раніше, тим краще для кар'єрного росту в дяки. Молодший піддячий - це нижча посада в адміністративному апараті наказу. Молодих піддячих називали "пищиками", оскільки вони переписували документи начисто.
Піддячі отримували грошову, хлібну, а іноді і помісну платню.  Виплати, які поступали в приказ, були сталими і не залежали від кількості піддячих у приказі. 
На 1680 рік 40 відсотків піддячих не отримували офіційної платні. Часто піддячі працювали за "могорич". Про хабарництво піддячих говорять народні вислови: "Тяжбу завел - стал гол как сокол", "Всяк подьячий любит калач горячий", "У приказного за рубль ничего не купишь", "Богатому идти в суд - трын-трава, а бедному - долой голова"
Якщо дяк, будучи особисто зацікавлений в судовій справі - грошима або зв'язками, змушував піддячого зробити підроблення судових документів, то дякові покладалася торгова страта, а піддячому - відсікання руки.
Якщо дяк, який мав користь в справі, або піддячий за вказівкою дяка передавав документи зацікавленій стороні, дяк виплачував позивачеві суму позову і мита. І дяка, і піддячого належало бити "батогом" і назавжди відставити від справ. (Картина Лебедєва "Дьяк и подьячий")
Якщо дяк і піддячий були звинувачені у затриманні розгляду справи, за таке порушення «дьяков бити батоги, а подьячих кнутом» 
За привласнення сплачених коштів шляхом не записання їх у спеціальну записну книгу: «И тому подьячему за то учинити наказание, велети его у приказу при многих людех бити кнутом», пошлины же «велети доправить на том, с кого те пошлины взяти доведутся». 
При повторах - звільнити з піддячих і відіслати в окраїнні города "в службу, в которую пригодится"
За помилки в написанні царського імені і титулу: «за прописку его государева именованья учинить у Разряду наказанье, бить батоги».
Якщо в документах на служивих «написана непристойная речь»(наприклад, цитується сварка служивих), піддячого "бить батогом нещадно", а воєводу - «за твою вину, что ты такие доездные сказки принимал» — посадить «на день в тюрьму».
З 1681 року глави комісій з опису та межування землі і дяки, які подали неправдиву інформацію, повинні були віддати половину свого помістя на користь постраждалого, за відсутності помістя - бути битими "кнутом".
За неправдиву скаргу на дяка чи піддячого ( як і за затримку ведення справи) бити того, хто скаржився, "кнутом" чи "батогом" відповідно 
 У 1707 році вийшов указ Петра I про ведення протоколів засідань Ближньої канцелярії з приказом, щоб «каждой бы министр своею рукою подписывали, что зело нужно, надобно, и без того отнюдь никакого дела не определяли, ибо сим всякого дурость явлена будет».


У 19 столітті робота канцеляриста називалась службою: «С большим трудом и с помощью дядиных протекций, проведя два месяца в  каллиграфических уроках, достал он наконец место списывателя бумаг в каком то департаменте... и скоро свыкнулся с службою».- дяків та піддячих замінили канцеляристи, підканцеляристи і копіїсти. 

11. Рейтари

Окрім Григорія Безсонова, землю у селі Високе (Щетинівці) у 1684 році отримав Іван Безсонов.  У Списку Лупандіну згадується "рейтар Бессонов Митрофан Иванов".  Дослідниця архівів Л.Орехова пише про нього:  "1) 1719-РГАДА.Ф350.2.284 (Болховец), Перечневой табель и ведомость итогов переписи 1719-1720 года Болховца и уезда, лист 495 Увечен, глух 2) Книга переписная однодворцев, помещичьих и монастырских крестьян Болховецкого стана Белгородского уезда выбывших после 1-й ревизии, 1748 год (2-я ревизия) умре. На первую ревизию ему 80 лет."

Хто ж такі рейтари?

Рейтари - це назва кіннотників в Європі та Московській державі у 16-17 столітті. 

У 17 столітті наймогутнішою вважалася турецька кіннота - сипахи, основу її складали елітні загони «поділи», які не боялися смерті. Знамениті турецькі яничари громили кращі армії Європи. Формувалися вони з найсильніших, здорових хлопчиків з підкорених країн. У знаменитій яничарській школі Аджамі Огхлан їх з дитинства вчили мистецтва гюреш - турецької війни, володінню шаблею і ятаганом, стрільбі з луків та рушниць. 

Однією з кращих в Європі вважалася польська важка кавалерія, так звані "крилаті гусари". Основу її склав інститут «товаришів в обладунках». Товариш в обладунках (майстер) мав під своїм началом трьох рейтарів (підмайстрів), яких він постійно навчав бойовому мистецтву і якими керував в бою. У бій вони вступали з ніг до голови закуті в лати, озброєні важкими мечами, палашами і довгими (до п'яти метрів) піками. 

Однак у 1630 році під час тридцятирічної війни видатний австрійський полководець Валенштейн відмовився від наданих йому польським королем Сізігмундом III крилатих гусар, а натомість наполегливо вимагав прислати йому «запорізьких козаків»

Француз Шантрье так описує козацьку кінноту: 

«Їхня зброя - спис (піку) довжиною близько 12 футів, пара пістолетів, які вони носять за поясом з лівого боку ... Вони мають дуже криві шаблі, рукоятки яких дуже прості - залізні, виготовлені у вигляді хреста. 

Козацькі коні низькорослі, але витривалі і жваві. Козаки користуються сідлами на манер гусарських. Вони ніколи не пускають своїх коней в прямому напрямку, але йдучи галопом вони змушують їх приймати різні напрямки; 

Коли вони спокійні, то тримають свої списи (піки) прикріпленими до ноги; під час бою вони направляють їх проти ворога, тримаючи майже за середину, затиснувши внизу (під пахвою) руки. Постійні вправи дають їм можливість користуватися списом з винятковим умінням."

У 1649 році у Москві був створений Рейтарський приказ і полк чисельністю 2000 людей з дворян та дітей боярських, в основному з "украинных" територій, де було високе мистецтво верхової їзди та ведення бою. 

Московські рейтари були дуже дорогим для скарбниці видом кінноти: до 35 000 рублів на рік витрачалися тільки на платню одного полку, крім того, полк забезпечувався за казенний рахунок зброєю, прапорами і кіньми.  

Щодо козаків на службі у царя, то за словами Котошихіна, "и даны им дворы и места и земля пахотная; а оброку царю и податей не платят никаких... им жалованья даётся погодно, начальные люди у них, голова, атаманы, сотники, есаулы, из дворян и из рейтарских начальных людей."

У січні 1665 року для рейтарських рот Бєлгородського розряду було виготовлено в Казенному наказі 3  блакитних, 4  червоних і 9  зелених рейтарських прапорів. Кількість зірок на полотнищах вказувало номер роти. 

У 1668 - 1669 рр. корпус Бєлгородського розряду брав участь в бойових діях проти українських гетьманів Івана Брюховецького та Петра Дорошенка, потім в російсько-турецькій війні 1673 - 1681 рр. разом з козаками гетьмана Самойловича, в кримських походах 1687 року з козаками гетьмана Самойловича і 1689р. з козаками гетьмана Мазепи, в Азовських походах 1695 - 1696 рр з козаками гетьмана Мазепи.
Під час першого Кримського походу у 1687 році московське військо Голіцина та козаки гетьмана Самойловича відступили, тому що татари підпалили степ (в чому пізніше звинуватили гетьмана Самойловича, який  в такий спосіб ніби перешкоджав просуванню Москви на південь). Частина військ Бєлгородського полку під командуванням Косагова, залишена для прикриття відходу основних сил, вступила в бій і відбила атаку татарів. Їй на підтримку прийшли козаки під командуванням сина гетьмана Самойловича.
Під час другого Кримського походу 1689 року рейтари не змогли протистояти татарській кінноті, але хоробрість та воєнну майстерність продемонстрували козаки Сумського та Ахтирського полків, відбиваючи атаку за атакою. З Перекопу армія знову відступила через нестачу провізії. Воєводи сказали: "Служить и кровь свою пролить готовы. Только от безводья и от безхлебья изнужились, промышлять под Перекопом нельзя, и отступить бы прочь".
Під час походу 1696 року московські і козацькі війська взяли в осаду Азов. Козаки атаманів Лизогуба і Минаєва пішли в наступ і закріпились на валу, визначивши падіння Азова.
В Європі в той час існувало переконання, що кордони Московії розширюються в сідлі козацького коня.



У 1698 році австрієць І. В. Корб написав: «Зброя, якою користуються московські вершники: лук, стріли, короткий дротик або спис, у деяких тільки шаблі, і все це за зразком турецьким. Піше-кінним солдатам цар протягом двох останніх років дав рушниці і пістолети »
 «Важливим посиленням для царських (військових) сил є козаки. Московити схиляють їх на свою сторону щорічними подарунками, і намагаються утримати їх вірність щедрими обіцянками, щоб вони (козаки) не замислювався перейти до поляків, бо разом зі своїм переходом вони можуть забрати з собою цілий нерв московського війська; цей народ (козаки) сильний і перевищує Московитів і військовим умінням і мужністю »

В 1701 році рейтарські полки стали переформовувати в драгунські.

12. Старовіри безпопівці

Одна з частин села Щетинівка називається "Староверовка." 

Тетяна Тохтар, родом з села Щетинівки, згадує: "...і ще якщо ви знаєте, то у нас в селі (Щетинівка) прізвища рідко вживалися в народі, була фраза "по двору Гатаёви" (це ми) і так у кожного роду. Вулиць не було, це вже при мені назви дали, а раніше село мало такі типу райони: Піски, Перамоновка, Погорілівка, Маслівка, Курган, Рокити, Саковатка, Старовірівка."
Старообрядці, старовіри, розкольники — релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. у Московській державі як реакція проти церковних реформ патріарха Никона відповідно до книг, що друкувалися у католицькій Венеціанській республіці. 

Ідея зробити Москву третім Римом спонукала тодішнього патріарха Никона і царя Олексія Михайловича переписати богослужебні книги, переінакшити церковні обряди, правила та догмати.

Двоперстя замінялося триперстям, подвійне проголошення «алілуя» — потрійним, ходіння «за сонцем» при виконанні церковних обрядів — ходінням проти сонця, написання імені Ісус — на Іісус. Окрім 8-кінечного, визнавався 4-кінечний хрест. 

«Старообрядництво вступило в боротьбу з порушниками не тільки за букву і обряд, а за самий дух і сенс вчення Древлеправославної Церкви» (Ясевич Бородаєвська). 

Чотирикутний хрест у свідомості  побожного народу ототожнювався з латинською версією, позбавленою сакральності.
Стародавній звичай руху «посолонь» - за сонцем - розумівся як ходіння «слідом за Сонцем-Христом», а не проти нього.
Додане в процесі реформування до імені Ісус друге «і» у старообрядців означає «інший». Інший Ісус - антихрист.

М.Костомаров у роботі «Історія розколу і розкольників » говорив про високий рівень грамотності в старообрядницькому народному середовищі: «Розкол був великим явищем народного розумового прогресу »

Церковний собор 1666 року піддав старообрядців анафемі як єретиків. У відповідь частина старовірів тікала до Сибіру, частина взяла участь у повстанні Степана Разіна, деякі замикалися в скитах, часто згораючи разом зі своїми мешканцями. Старообрядці стверджують, що карателі навмисне підпалювали церкви і будинки розкольників, офіційна ж версія свідчить, що ті палили самі себе. Однак протопоп Аввакум дійсно був спалений на багатті в Пустозерську, а бояриню Ф. Морозову заморили голодом в тюремній камері.
В 1678-1719 роках загальна кількість жертв Розколу - страчених, закатованих, померлих, ненароджених - склала 2,2 млн осіб, або 14,1% населення Росії в 1719 році. 

Втікаючи від репресій, старообрядці оселялися на слабо заселених окраїнах Московії,  а також поза її кордонами. Найзначнішими осередками в Україні були Стародубщина (Чернігівщина), Поділля (понад 30 поселень), Бесарабія, Крим, Слобожанщина та Буковина. Старообрядці сприяли русифікації деяких місцевостей, зокрема на півночі Чернігівщини. Там вони заснували близько 30-ти  поселень - в результаті в радянські часи цю територію приєднали до РРФСР (Брянська область).

Втікаючи від репресій, старообрядці оселялися на слабо заселених окраїнах Московії,  а також поза її кордонами. Найзначнішими осередками в Україні були Стародубщина (Чернігівщина), Поділля (понад 30 поселень), Бесарабія, Крим, Слобожанщина та Буковина. Старообрядці сприяли русифікації деяких місцевостей, зокрема на півночі Чернігівщини. Там вони заснували близько 30-ти  поселень - в результаті в радянські часи цю територію приєднали до РРФСР (Брянська область).

"Бєлгородська старообрядницька Поморська громада безпоповців Древлєправославної Поморської Церкви - одна з найбільших в Росії. Вона налічує близько семи тисяч осіб. Це переважно вихідці з старовірських сіл області. Особливо багато їх живе в Шебекінському районі. Надзвичайно цікава для мене інформація розміщена на генеалогічному форумі сайту ВГД Антоном Буцикіним про переселення  деяких жителів Щетинівки, серед якиз безпоповці Безсонови:

"Справа в тому, що ті переселенці з с. Високе (Щетинівка) в Ставропольську губернію (с. Ведмеже), яких я відстежив (на 1845 г. (Список жителів села Ведмежого і навколишніх сіл станом на 1845 рік): Омелян Буцикин, 1796 р.н., Артем Буцикин, 1785 р .р., Федот Бессонов, 1783 р.н., Микита Картишев (? скоріше Карташев) 1810 р.н., на 1916 г. (Пам'ятна книжка Ставропольської губернії): Макар Олексійович Буцикин, Артемій Петрович Безсонов) однозначно були прихильниками " поморської секти Безпоповського спрямування "(Медвеженска старообрядницька поморської  згоди громада)."

Безпоповці - це старообрядці, які не приймають священства. 

Старообрядці-беспоповці після смерті останніх дороскольних священиків відмовилися від практики прийому біглих попів (біглопопівство), тобто священиків, які переходять з Російської православної церкви. В умовах відсутності священства служби стали вестися обраними грамотними мирянами.

Суперечка поповця с безпоповцем. Гравюра. 1841г.  Державний Історичний музей 

Бєлгородська старообрядницьца громада називається Поморською і церква теж Поморська, тому що  в Помор'ї на річці Виг був організований Виговський монастир, який став духовним центром всіх старообрядців безпоповців з кінця XVII до середини XIX століття. 

Християнство в Помор'я приніс місіонер Отто Бамбергський. Польський дослідник 19 століття. Т.Воланський в "Письмах о словянских древностях" пише  про Отто та спосіб прийняття християнства поморами наступне:

Т. Воланський стверджує, що  у слов'янських храмах ще 8-9 століть поруч з Перуном стояв Ісус. У 19 столітті ним були знайдені у Варшаві поруйновані статуї Перуна і Ісуса, які  в давнину, на його думку, стояли в одному храмі.

Щодо надпису на щиті Перуна, Т. Воланський дає його переклад:

Також Т. Воланський пояснює використання старослов'янської літери "к" 

для пом'якшення літери "р" в слові Перкун, яке повинне читатись Пер'ун:

Щодо надпису на щиті Ісуса, Т. Воланський дає наступне пояснення:

В Шебекінському районі закладено фундамент майбутньої старообрядної Поморської церкви, яка схоже, найбільше зберегла в собі дохристиянські традиції. "Зведення храму в 2020 році приурочене 400-річчю від дня народження протопопа Авакума, шанованого в старообрядництві як священномученика і сповідника" (газета "Красное знамя")

На думку старовірів, Російська Православна Церква піддалася дияволу і позбулася благодаті, тому завжди засуджувалося і заборонялося будь-яке спілкування з її послідовниками.

«... якщо вашої віри зайшли в нашу церкву, можна просто стояти, а хреститися і кланятися не можна» 90 (Лагутіна Євдокія Никифорівна, 1928 р.н. с. Кошлакова, запис: вересень, жовтень, 2007р.).

На думку старообрядців, все, що оточує сучасну людину, бере початок від антихриста і є нечистим, загрожує загибеллю людині не тільки в фізичному, а й глибоко моральному сенсі.  Порушення конфесійної чистоти (ізоляції) сприймається як втрата благочестя. А для того, щоб зберегти благочестя, слід мінімізувати контакти з православними, які є по визначенню «нечистими», « і несучими печать гріха».
Ізоляціонізм старообрядців, заперечення контактів з православними в зв'язку з острахом осквернення утвердився в звичаї не здійснювати трапезу і не користуватися загальним посудом з «єретиками»

 «У нас з дідом свій посуд, внуки ще з дитинства це знають, у них інший посуд, вони адже в місті всюди їдять» (Тарасова Анна Кіндратівна, 1933 р р.с. Кошлакова, запис: вересень, 2007р.).

«Кажуть, якщо потрапиш в старовірські поселення, з голоду помреш, але це неправда - у нас покладено пригощати всіх подорожніх, просто посуд для них інший -« мирський»» (Тарасова Марія Микитівна 1944 р.н.. Село Кошлакова, запис: жовтень, 2007 р.)

Старовіри А. Сігова і Т.Васильєва пояснюють:

"- Головна наша відмінність у побуті - поділ всього господарства на чисте і погане. Для будинку можна використовувати тільки чисту воду. Щоб її добути, треба викопати колодязь і освятити його. Тільки цю воду можна пити, тільки нею - посуд мити. 

І коли порося ріжемо, тушу теж не в бані миємо, як інші росіяни, а в будинку, в чистій колодязьній воді, зігрівши її на печі або на газі. У неділю ж взагалі ніяку воду бруднити не можна - ні мити, ні прати, ні митися."( (зі статті Н.Кричевського "364 года великого и ужасного Раскола")

"- Весільні та похоронні обряди у нас до сих пір старі. Ховаємо ми своїх у білих саванах, які шиємо своїми руками. ... 

... На кладовищі ніколи не їмо і не п'ємо, а в родині небіжчика до сорокового дня ніхто спиртного в рот не бере, а в тих сім'ях, які суворіше віри дотримуються, і до півроку. І, головне, на могилі хрест ставимо дерев'яний... 

Хрестять у нас теж по-старому - не в церкві, а на природі, на природній водоймі, на річці або озері, рано вранці, ще до світанку. Під час хрещення дається святе ім'я, яким в побуті не користуються. Так що всі ми живемо з двома іменами - одне для людей, інше - для Бога.  На всіх святах наші пісні співаємо. Бабусі як заведуть старі наспіви, кінця-краю їм немає..."

Для подолання канонічної перешкоди при укладенні шлюбів з православними старообрядці наполягали на зміні віри останніх. 

За дослідженням Л.Хір'янової, сватались так:

«-Ми йшли, втомилися, погода погана, ніч захопила, дозвольте переночувати.

  -Ми чули, у вас є те, що можна купити.

-Ні, нічого у нас не продається.

-Та ні, ви не приховуйте, ми дійсно хочемо купити, ми не обдуримо, у нас он грошей скільки.

- Ну, гаразд, заходьте »

У селі Кошлакова під час сватання наречену ховали, а виводили інших «підставних» дівчат, подруг або сестер нареченої. При цьому свати говорили: «Ні, ця нам не подобається, не хочемо цю. ... Коли виходила справжня наречена, то говорили:« Так ось ця наша, до нашого двору! За неї, скільки скажете, стільки і дамо, а тих і за так не хочемо! »

Кульмінацією сватання у бєлгородських старовірів була спільна молитва. «Обов'язково треба було Богу помолиться ...»

«На другий день весілля вбираються коміки - танцюють, роблять кілька опудал, мужики одягають жіночі сукні ...» (Тарасова Євдокія Григорівна, 1930 року народження., Г. Белгород, народилася в с. Кошлакова, запис: січень, 2008р.).

«На Святки дівчата ввечері ворожили, але тільки так, жартівливо, забавно: взуття кидали ..., але на картах ворожити, чи викликати духів - цього не було, вважалося гріхом» (Тарасова Євдокія Григорівна, 1930 р.н., м. Бєлгород, народилася в с. Кошлакова, запис: січень, 2008 р.)

Старообрядництво містить в собі стародавні церковні обряди і звичаї, старовинний стиль одягу, давню форму богослужбової музики і т.д.

" Замість культу бідності старообрядці створили новий для Росії культ праці.  Саме старообрядцям ми зобов'язані створенням трудової етики. " (зі статті Ольги Сергеєвої "Старообрядчество как архетип российского предпринимательства").

В середині ХІХ століття на території Стародубщини (Чернігівщина) існувало понад 80 підприємств різного профілю, які належали старообрядцям. У Києві 50% купців І гільдії були старообрядцями.

Помісний Собор Російської православної церкви 1971 року зняв клятьби, накладені на старі обряди. 
 Архієрейський Собор Російської православної церкви за кордоном  2000 року звернувся до старовірів із посланням, у якому випрошувалося прощення за заподіяні гоніння, за жорстокості влади «только за любовь старообрядцев к преданию, принятому от благочестивых предков, за ревностное хранение его».

*********************

Використана література:

Щетиновка

Бессоновка

В.Маслійчук. Слобідська Україна. Формування українсько-російського кордону

Д. Багалей. "Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства"

Боярські діти (сини боярські) 

Система чинопроизводства «начальных людей» служилых казаков в городах Белгородского разряда в XVII веке 

БЕЛГОРОДСКИЙ ПРИКАЗ МОСКОВСКИХ СТРЕЛЬЦОВ В 1658-1680 ГГ. ОЧЕРК ПОЛКОВОЙ ИСТОРИИ

РЕКОНСТРУКЦИЯ ВОЕННОЙ ОРГАНИЗАЦИИ СЛУЖИЛЫХ ТАТАР МОСКОВСКОГО ЦАРСТВА XV-XVII ВВ

А Домановський. Лицарі дикого поля

История образовательного права

А.Танков. Историческая летопись Курского дворянства

 Однодворцы

ЭТИМОЛОГИЯ ТОПОНИМА «БОЛХОВЕЦ»

Удянская Волость

Болховец: Заселение крепости

Однодворцы села Щетиновки

Списки городовых воевод и других лиц воеводского управления Московского ...

Блог про Муравский шлях и все что с ним связано

Бессонов(Фамилия)
Реєстр 7134 року (1626)
Село Бессоновка Пензенской области

Русский архив 1912 год
Йост. Результати ведення хазяйства у Безсонівці

Белгородский обозреватель

Очерки из истории колонизации 
Белгородская черта
БЕЛГОРОДСКИЙ ПРИКАЗ 
Русская история
Конотопська битва
Велике князівство Руське
Річ Посполита Трьох Народів

Осада Чигирина 1677

Хронология походов крымских татар
Генеалогічний форум ВГД,

История...
Список служилых людей Болховца 
Піддячий
Подьячий - это...
АКТЫ ЮЖНОЙ И ЗАПАДНОЙ РОССИИ"
Государственные учреждения монархии
Кормящиеся пером
Словник української мови

Батог
Право России

Служить бы рад

Подношения в Московских приказах

Приказное делопроизводство 

Служилая бюрократия

Рейтары полка И. Фанбуковена

Der lange Turkenkrieg, the long turkish war 

Московское царство в XVII в. Дворянская конница нового строя
Кавалерия. Часть 5.2. Конница в XVI-XVII в.в.

Тайны боевых искуств Украины
Азовские походы (1695 - 1696)

Старообрядництво

Історичний екскурс

Забутий острів древлього благочестя
Кто такие раскольники?

Белгородская старообрядческая церковь

Письма о словянских древностях
Старообрядческая субкультура в современном российском обществе

У 1698 році австрієць І. В. Корб написав: Козаки, назва яких так часто зустрічаються в газетах або в істориків, складаються з декількох народностей, які мають, однак, одні і ті ж звичаї - в основному середнього зросту, носять дуже короткі вуса, голять голову, крім верхівки, на якій вони залишають трохи волосся, їх одяг - плащ, підбитий хутром, довгий одяг на манер азіатської, широкі штани, чоботи або черевики без шпор і нагайка, яка завжди висить на зап'ясті правої руки. 

І самі поляки на елекційному сеймі у Варшаві говорили: "Сто наших німців коли стріляють, тільки одного вб'ють. Коли сто козаків вистрілить, точно в п'ятдесят потраплять. Вогняний це народ, нам не впоратися."


Цікавий аналіз московсько-турецьких війн, проведений полковником Нуджевским, на основі доносів московських генералів часів Кримських походів 1711 і 1736-1739 і 1769-1774 років, а саме той характерний факт, що в зіткненнях, боях і розвідці брали участь майже виключно одні козаки.

Ван-Ван Ларский, московський офіцер, учасник Кавказької війни, згадував, що десяток-другий чорноморських козаків в бою був набагато надійніше, ніж рота московських солдатів.


Рейтари представляли війська нового строю, але умінням вони поступались козакам.